Re: цензії

Український письменник та літературознавець Василь Ґабор розповів, що Роман Іваничук не хотів помпезного святкування ювілею. Його вмовили провести творчий вечір, оскільки 85 років – це поважна дата.

«У мене відчуття, що Бог дав Роману Іваничукові стільки прожити з двох причин: він дуже любить свою роботу, це одне, і його люблять читачі, що додає енергії та віку», – сказав Василь Ґабор.

Видатного письменника Романа Іваничука зал зустрічав бурхливими оплесками. На його честь струнний квартет «Фелікс» виконував твори Миколи Колесси, який у житті письменника відіграв важливу роль.

Роман Іваничук розповів, що із композитором він познайомився, коли приїхав до Львова молодим хлопцем. Він з сестрою мав честь півтора місяця прожити у Колесси.

«Нам було дуже добре в них. Вони були надзвичайно гарні, дуже чемні, напрочуд ласкаві – навіть коли до мене приходили товариші й дуже голосно сперечалися і заважали Колессі музикувати. Я весь час чув, що він працює за фортепіано. Мене дивувало, чому на одному музичному інструменті він працює цілий день. І потім, коли почав переписувати кожну свою сторінку, зрозумів, чому Колесса це робив», – розповів Роман Іваничук.

Доля Романа Іваничука зводила із багатьма видатними людьми. Письменник розповів, що Ірина Вільде стала його хрещеною мамою в літературі. Саме вона після виходу його першого роману урочисто похрестила його в літературу. З того часу Роман Іваничук почав називати видатну письменницю нанашкою. Лауреат Шевченківської премії пояснив, що хрещену у нього вдома, в Коломиї, називають саме так.

Письменник розповів, що починаючи писати новий роман, він спершу гортає Біблію і перечитує Франка.

«Коли я усвідомив, що я живу, що світ є, найперше, що побачив на стіні – портрет кучерявого поважного чоловіка з вусами, під яким було написано «Прийде час». Це такий чоловік, який напророкував нашому народу, Україні, що прийде час і для нас. Я ніколи нікому не заздрив, лише своєму батькові, який у Коломиї бачив Франка. Він для мене міф, божество. Франком виховалась уся наша нація. Коли мене запитують читачі, хто був моїм учителем, і вгадують наперед: Стефаник, Коцюбинський, я кажу: «так, і вони, звичайно». Але вони мали настільки виразний стиль, що я не міг не потрапити під їхній вплив. А під вплив Франка не можна не потрапити. У нього треба вчитися. У нього все є. Кожен свій роман я розпочинав, гортаючи Біблію, цю первинну мудрість, і Франка. У Франка я знаходив усе», – розповів Роман Іваничук.

Письменник щиро зізнався, що зовсім не відчуває, що йому 85. Він почувається молодим.

«Мій учитель в гімназії завжди нам казав: «Ви дивитеся на мене і думаєте, що я старий. Так, я старий. Мені 70 років. Але я почуваюся хлопчиком в коротких штанцях. І доки ви себе почуватимете хлопчиками у короткий штанцях, доти ви будете молоді». Повірте мені, я також почуваюся хлопчиком в коротких штанцях», – розповів письменник.

Нагадаємо, Роман Іваничук народився 27 травня 1929 року в с. Трач Косівського району Івано-Франківської області в сім’ї учителя.

Він є одним з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-94). Крім того, Роман Іваничук – заслужений працівник культури України, лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979), премії ім. І. Мазепи (1999).

У 1958 році вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання. А у 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, в якому він працював, проте роман здобув широкий резонанс.

Серед відомих творів письменника – збірки новел «Прут несе кригу», «Не рубайте ясенів», «Тополина заметіль», романи «Мальви», «Черлене вино», «Вода з каменю», «Орда» та інші.

Надія Сапіга