Re: цензії

26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
26.05.2025|Ігор Зіньчук
Прагнення волі

Літературний дайджест

19.05.2014|08:05|Gazeta.ua.

"Російськомовні луганчани вважають, що письменники висміюють їх у образах гопників" -поетеса

Поетеса Любов Якимчук народилася у Первомайську на Луганщині, 6 років живе у Києві.

На малу батьківщину приїздить щопівроку. Два тижні тому повернулася з чергової поїздки додому. Каже, україномовна культура в Луганську перебуває у глибокому підпіллі.

 - Я з Луганщини, мій чоловік зі Львова. Мої батьки розмовляють російською, ми з чоловіком вдома - українською, наша дитина говорить українською. У мене один прадід воював у Червоній армії, інший в УПА. Мій батько з Рівненщини, а мама з Луганщини. Але він русифікований. Коли він приїхав у Донбас працювати шахтарем, тоді це була високооплачувана і престижна професія, а він був з великої родини, 6-ро дітей. Перейшов на російську.

 - На українську ти перейшла на якомусь етапі свого самоусвідомлення?

 - Я з самого дитинства писала українською мовою вірші, хоча вчилася в російськомовній школі. Потім поступово почала переходити на українську, коли навчалася в Луганському університеті Шевченка. Тепер уся культурна тусівка Луганська україномовна, але вся вона в підпіллі. У Луганська така специфіка, що все нормальне, що там може відбуватися, в тому числі культура і майданівський рух, відбувається підпільно. Зустрічаються у місцях, про які ніхто не знає. Поетичні вечори, музичні виступи відбуваються в якихось переобладнаних підвалах. Одна з активісток сказала мені: "Така у нас уже доля,як у "Молодої Гвардії", яка діяла підпільно в часи війни".

 - Були спроби вийти з підпілля?

 Все, що пробували робити на офіційному рівні, зазнавало краху. Наприклад, вирішили провести виставку еротичних фотографій в обласній бібліотеці імені Горького. Дуже багато фотографій тоді заборонили, виставку взагалі хотіли закрити. Влада на Луганщині культурою абсолютно не займається. Останні пару років там з´явився фестиваль мистецький. Але так само в неформальних місцях проходить. Наприклад, на незлітних смугах аеропорту. В не надто формальних місцях графітчики щось розмальовують.

 - Луганчани, які зараз підігрівають сепаратистські настрої - це люди, які не бачили цього культурного підпілля?

 - Не всі. Я говорила з сепаратистами, які виходили на мітинги. Дехто з них читає Жадана і бере у нього автографи.

 - Що змушує їх прагнути до Росії?

 Це люди, ображені не просто на ефемерну київську владу. Вони ображені на всю Україну. Переконані, що Україна сприймає їх як недолюдей. Вважають, що українські письменники зображують мешканців Донбасу і Луганська російськомовними гопниками. Один з них каже що бачив в інтернеті презентацію книжки "Жлобологія" і вирішив, що книжка висміює саме його та інших мешканців Донбасу, з яких буцімто сміються, як з тварин у клітці в зоопарку. "Україна сприймає Донбас як Івана-дурня. А Донбас просить, щоб його полюбили. Наприклад, ставить вагнера в Добас-опері, показує його в Києві, але ніхто з серйозних культурних діячів або аналітиків цього не помічає".

 - Чому вони вважають, що в образі гопників зобразили їх? Може, це київські гопники з Троєщини.

 У певної частини людей немає самоідентифікації у співвідношенні з усією Україною, а лише з малою батьківщиною - Донбасом або з Луганщиною. Ображаються, що жлоби у письменників усі російськомовні, вбачають у цьому пародію на свою російськомовність.

 Валерія РАДЗІЄВСЬКА



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери