У своїй аналітичній довідці польський експерт із туристичних поїздок в Україну інформує співвітчизників про три зони ризику – екстремальну (Донбас і Крим), помірно небезпечну і загалом безпечну. До останньої належать Центральна та Західна Україна включно зі столицею. Експерт не без задоволення констатує, що третя, найбезпечніша зона на всі сто відсотків вписується в межі давньої Речі Посполитої. Все, що не є з одного боку ні Кримом, ні Донбасом, а з іншого ні Центром, ні Заходом, лежить у другій зоні. Одеса також.

Але навіть цей факт, продовжує експерт, не означає, що слід панічно відмовлятися від поїздок до Одеси. Бо навіть 2 травня польським туристам для того, щоб опинитися серед потерпілих, слід було, за словами експерта, "дуже постаратися". Далі він наводить розповідь про те, як певна польська туристична група саме того дня випадково потрапила до епіцентру подій. Якийсь чолов´яга, в повному екіпіруванні та масці, ще й озброєний палицею, організовано відвів їх із гостела в безпечніше місце та вибачився за "тимчасові незручності". Після чого на їхніх же очах знову кинувся в саме місиво і згаданою палицею потрощив усі шибки в автомобілі з українською символікою.

Ну от як це пояснити? Чому від увічливості до агресії й навпаки так близько? Тому що така "зона"?

Тим часом читаю розповідь одеського берлінця Сергія Клейна про демонстрацію під стінами російського посольства у німецькій столиці. Сергій та ще кілька десятків активістів надували мильні бульбашки. Далі дозволю собі зацитувати Сергія мовою оригіналу: "Думаю, как и каждый, особенно тут, за кордоном, о персональном бессилии. О тщете всех этих демонстраций. О том, что всё это как надувание мыльных пузырей. Думал и о том, что "пускать мыльные пузыри" – это метафора лжи. (Взгляд и жест в сторону герба СССР, красующегося на фасаде консульства РФ, на триколор, развевающийся на его башне). Но самое интересное было уже в конце, когда почти все разошлись. Я увидел ЭТИ ГЛАЗА. ТАКИЕ глаза я в последний раз видел в Киеве, в январе. ТАКИЕ глаза ни с какими другими не перепутаешь. Потому что в них было презрение и ненависть. Так смотрят на жалкую тварь, гадливо, как на насекомое. И так смотрели на меня. Я сказал хозяину глаз об этом вслух. Он принял это как приглашение к беседе и... стандартный набор: вы, мы, там на Западной Украине, я с Луганска, надо будет – возьму автомат и поеду, правый сектор, вы фашисты, вырезают целыми селами и – новинка сезона – сжигают православные церкви. Геббельс бы прослезился. Выглядел этот урод как скин, только ежик отрос".

От за що вони все-таки нас ненавидять, думається мені, ці наші співгромадяни, колишні й теперішні? Наприклад, отой з палицею чи оцей з "йожиком"? За те, що ми прогнали "їхнього" Януковича? Зруйнували Сім´ю? Завалили піраміди? Вони їх що, справді любили – Януковича, Сім´ю, піраміди?

Насправді ця ненависть безпричинна й порожня. Ну що це за такі показові виступи з палицями в Одесі і захист Путіна від мильних бульбашок у Берліні? Усе це могло б бути навіть весело, якби лавина тупої й безпідставної нелюбові не котилася б Україною й далі, дозволяючи зайдам громити наші міста і вселяти в нас самих ту ж таки ненависть.

Але про це не скажеш краще, ніж самі одесити. Як, наприклад, поет Борис Херсонський: "Мои глубочайшие соболезнования моему городу, который навсегда утратил репутацию толерантного, с хитрецой, но без агрессии, порта, где договориться могут все со всеми ценою денег. Но не крови. Спасибо, Господи, что взял деньгами – шутят здесь, столкнувшись с материальными потерями . Но Господу не нужны ни деньги, ни человеческая кровь. Идолы, темные языческие боги любят, когда их губы мажут человеческой кровью и бросают золото в жертвенный огонь. Одесса потеряла граждан. И приобрела геороев-мучеников. Плоха и эта потеря, и это приобретение".

А Олександр Ройтбурд під час свого недавнього радіоефіру у відповідь на запитання, чи Одеса українське місто, сказав: "Одеса, по-перше, одеське місто".

Ну от саме тому і досі болить, і довго болітиме. Одеса самодостатня, багатомовна, багата. Красива за будь-якої погоди, смачна і запашна у кожній забігайлівці, зі своїм гонором і феноменальною здатністю не тільки до виживання, а й до повновартісного справжнього життя, з усіма своїми бісиками і вогниками. Тому вона обов´язково переможе – навіть тимчасово загнана у другу, "помірно небезпечну" зону.