
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Тарас Прохасько. Мати автомати
Диявол грається нами, коли ми висловлюємося неточно.
Так казав Мераб Мамардашвілі. Це було ще наприкінці сімдесятих, коли не тільки неточність, але й викривленість формулювань переживала свої найкращі часи. Тепер от знову. Після кількох десятиліть ілюзій з’ясувалося, що і диявольська гра, і загравання з дияволом тримаються площини неспроможності точних означень. Коли я скажу, що один з кавалерів моєї бабці був справжнісіньким фашистом, неточність висловлювання стане такою ж всеохопною, як і неточність розуміння. Адже тепер вже мало хто знає, що таке фашизм. Ще той, з двадцятих, італійський, чистий від усіх пізніших нашарувань і асоціацій.
Той чоловік був власне таким фашистом. Він захоплювався Італією, Муссоліні (зробив навіть книжку про нього, яка трималася на особистих розмовах з дуче). Кілька років перед тим він, вояк Легіону січових стрільців і Української галицької армії, пережив драму національної поразки. Все побачене і пережите стало добрим ґрунтом для того, щоби зневіритися у соціалістичних ідеях українських провідників, їхній цілковитій безпорадності і – як він вважав у ті часи – фемінності. Потрапивши в Італію, він захопився кількома фашистськими тезами: корпоративна держава, єдність особи і нації, потреба лідера-вождя. А найголовніше – тезою про безперервну війну, яка не тільки надає сенсу буття і нації, і особі, а ще і є тим природним ходом речей, який даний Богом.
В кожнім разі цей фашист зробив моїй бабці розкішний подарунок – компактний чотиризарядний браунінг. Для самозахисту. Випереджуючи Мао, він сказав, що все вміщається у дулі браунінга (Мао казав про гвинтівку, хоч насправді в нього вже було кілька мільйонів автоматів). Єдиною моєю дитячою претензією до бабці було те, що вона цей браунінг кудись поділа, і я, таким чином, не мав у дитинстві пістолета, у дулі якого могло би вміститися все. Я ще не розумів, що бабциних проблем ніякий браунінг вирішити не міг. У бабциному випадку йшлося про такий рівень самозахисту, коли пістолет – навіть у дуже доброму стані, із запасом набоїв і за умови досконалого вміння з ним поводитися – стає пришвидшенням погибелі. А все одно було приємно уявити, як би я ходив до школи і вулицями з бабциним пістолетом. Навіть від такої думки ставало якось вільніше.
Так було до того часу, поки я сам не почав жити з автоматом. Півтора року АКСМ-74У був завжди зі мною. Так мусило бути, бо на моїй відповідальності була секретна апаратура для секретного зв’язку. Я мав її в разі чого безсумнівно обороняти. Чи у якихось мирних містах, якими я носив цю апаратуру до радіостанції – автомат у цей час мав бути знятий із запобіжника. Чи під час довгих самотніх радіосеансів у невідомих лісах. Тоді автомат перетворився на тягар. Він почав керувати моїм життям. Він почав на мене впливати, бо хотів бути собою, хотів стріляти. Часом на людних вулицях мені здавалося, що хтось готовий його забрати, хоч би і треба було прибити мене. Часом безконечними ночами самотності і химер радіоефіру я брав його в руки, лежачи під відкритим люком броньовика, дивився на зорі і хмари, на квадрат неба і відчував, як він влазить всередину мене, як він складає мої пальці на собі, як він спонукає мене зробити той простий рух, від якого все стане на свої місця – забарвлені кулі полетять в небо, в дерева, я вже буду не сам, буде якесь життя, він сповнить своє призначення… Страшно важко бути невільником автомата. Щось дійсно перемикається в голові. Щоби стриматися, потрібно надзвичайного зусилля. Раз він вже є, то мусить бути таким, яким він є. І ти мало що вирішуєш, ти мусиш йому помогти бути собою.
З того часу я вже перестав думати про браунінг. У стволі, може, поміщається все, але найбільше місця там займає диявол. Той, який грається нами, коли ми висловлюємося неточно.
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем