
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. Покладаючись на країну
Справа не в прапорі. Справа в ставленні до країни.
Нині прийнято порівнювати дії "майданівців" та "антимайданівців", знаходити спільне, проводити паралелі, вираховувати відмінності.
Спільне, як завжди, на поверхні – мова навіть не про стилістику (маски, битки, шини, барикади) чи тактику зі стратегією (захоплення адмінбудівель, народовладдя в дії тощо), мова про мотивацію та відповідальність: якщо їм було можна палити й захоплювати – чому нам не можна, якщо наші права порушуються – чому ми не можемо їх захищати?
Відмінне – так само: одні ніколи не випускали з рук державного прапора, інші цей прапор зривають із адміністративних будівель. Причому справа, знову ж таки, не просто в прапорі. Справа в ставленні до своєї країни. Можливо, в цьому і є найбільша відмінність.
Я нині про це часто думаю: ми ж усі, всі довкола, ті, з ким доводилось постійно спілкуватись, завжди були проти влади – і попередньої, і тієї, що була перед попередньою, і тієї, що була ще раніше. Проте ніхто й ніколи не виступав проти країни.
Принаймні, ніхто зі спільних друзів та знайомих. Зрозуміло було – це тимчасове непорозуміння, злочинці, кримінальники, шарлатани – хто завгодно, але головне в тому, що рано чи пізно ми їх обов´язково позбудемось і в нас буде все гаразд із нашою країною.
Те, що це наша країна, те, що вона переживе всіх цих гарантів і законних обранців – ніколи ні в кого сумніву не викликало.
Нікому не подобались президенти – і їх не переобирали.
Нікому не подобались уряди – й проти них виходили на вулицю.
Нікому не подобалась міліція, прокуратура, судді, чиновники – з ними продовжували якось уживатись. Тому що іншої країни ні в кого з нас просто не було, то й говорити особливо не булопро що. Ну так, думалось, коли-небудь тут усе зміниться, власне – ми все змінимо.
Змінимо політиків, змінимо міліцію, змінимо суддів.
Змінимо все.
А ось країну залишимо. Не те, щоби всі навколо були такими державниками, скоріше навпаки. Просто це якось природно, чи що – добре ставитись до своєї країни, переживати за неї, боротись за неї.
Навіть якщо у відповідь доводилось отримувати постійні розчарування, образи та небезпеку. Але знову ж таки думалося так – держава, яку вони тут вибудовують за наш рахунок, насправді не має до нас усіх жодного стосунку.
Вони живуть у своїй паралельній реальності, вони відгороджуються від нас живими щитами з міліціонерів та суддів, вони тут тимчасово – вже зовсім скоро, набагато скоріше, аніж вони собі уявляють, їх тут не буде. А країна лишиться. Й ми всі лишимось. Ну, може не всі, але лишимось.
В будь-якому разі ніхто не нарікав саме на країну. Навіть цієї зими, навіть тоді, коли вся ця державна машина працювала особливо холодно й жорстоко, час від часу згадувалось – це ж наші співвітчизники, в нас однакові паспорти, якось домовимось, не можемо не домовитись.
Все буде добре, оскільки нам є що втрачати, перш за все – нашу країну. Оскільки у нас усіх вона одна, ось цим уже ніхто легковажити не буде.
А ось виявилось, що буде. Ще й як буде. І можна було очікувати, якщо відверто. Адже країна складається не лише з друзів та знайомих. Скільки разів, усюди – на вулицях, в метро, магазинах, траплялося чути від незнайомих співгромадян слова про те, що це не країна, і не народ, і, ясна річ, не мова, що тут не може бути майбутнього, й не могло бути минулого, тому жодних шансів і жодної поваги.
А також – жодного бажання бодай щось змінити, жодного бажання бодай за щось боротись. Лише триматись за те, що лишилось, за те, що вдалося вирвати з холодних пазурів історії, триматись і не висовуватись, триматись і проклинати все довкола й усіх навкруги. Траплялося ж, правда? Не могло не траплятись.
І ось тепер питається – як вони інакше могли реагувати на події, що відбулися останнім часом? Та ніяк. Лише так – страхом, агресією та колаборацією. Вони ніколи не відчували цю країну своєю, вони ніколи не ставились до неї серйозно, та загалом - вони ніколи не вважали її країною взагалі. Не вважають і тепер.
І проблема в тому, що нам потрібно якось далі всім разом тут жити, спробувати далі лишатись співгромадянами, спробувати не почати завтра стріляти одне в одного. Хоча би заради неї. В сенсі, країни.
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем