Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Недоімперія зла
Держдумівські гопники не тільки блефують. У них для ПАРЄ справді є певний до пори приховуваний козир – людські життя.
Днями Росію можуть покарати в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Зрозуміло за що – за безсоромно бандитський напад на Україну. Нам, українцям, реакції західної спільноти здаються, звичайно, дещо млявими. Ми очікували і продовжуємо очікувати більшого. Але, застосовані на повну потужність і в усій сукупності та різноманітності, каральні заходи Заходу (даруйте мимовільну гру слів) неодмінно спрацюють. Це не справа одного дня і головне, що процеси запущено. У грудні 1979 року СРСР вторгся в Афганістан, а в грудні 1991-го вже перестав існувати. Між цими двома фактами зв´язок, мов кишка – найпряміший: другий неминуче виліз із першого. А те, що у проміжку між ними збігло "цілих" дванадцять років, – з перспективи історії нікчемно короткий період. Можна сказати, що крах СРСР був блискавичним ефектом афганської авантюри. До того ж на сьогодні з причин суто технологічних хід історії прискорився в рази. Те, на що у другій половині ХХ сторіччя пішло цілих дванадцять, нині може здійснитися й років за три – чотири.
Так от, найближчим часом ПАРЄ збирається чи то призупинити членство Росії, чи то – м´якший варіант, але підступніший – позбавити російську делегацію права голосу. В будь-якому разі це буде ще один з незліченних кроків, сума яких покликана створити агресорові нестерпні труднощі в усіх сферах і на всіх напрямках його безцеремонного існування.
Чим відповідає агресор? У нього нині запаморочення від успіхів і його відповідь, як і слід очікувати, по-пацанському жорстка. ПАРЄ збирається їх виключати? Тим гірше для ПАРЄ. У такому випадку слід зіграти на випередження і вийти з неї самим та з власної волі, щоб, як стверджує певний держдумівець, "нашим супротивникам не було за що голосувати". Інший же доповнює цю асиметричну ідею констатацією того, що часи змінилися. Це в далекі і кляті 90-ті Росію, мовляв, цікавила всіляка там євроінтеграція. Сьогодні ж Росія так помогутнішала, що стала "самостійним центром світового розвитку" і чхати хотіла на якусь там співпрацю з європейськими структурами.
Усе це, звичайно, передусім гопницьке блефування. Залежність росіян від Європи та відповідно її структур є насправді значно вищою, ніж вони демонструють своєю щохвилинною готовністю палити мости. От уже й Кісєльов, Дмітрій, обурено завив про розправу над свободою слова в його окремо взятій особі. А ще ж недавно прогулювався вільним Амстердамом, з усіх сил долаючи внутрішню огиду до всього цього "призахідного тління" з його повіями й ґеями. Й от раптово така неприємність, що ніякого Амстердама вже може більше й не бути. Принаймні для окремо взятого Дмітрія Кісєльова. Й не тільки Амстердама, а й Парижа, Нью-Йорка, Барселони чи Монте-Карло також. Неприємність із тих, які пережити, звісно, можна, але надолужити вже нічим не вдасться: Європа, яку вони втратили.
Тому держдумівські гопники не тільки блефують. У них для ПАРЄ справді є певний до пори приховуваний козир – людські життя. Йдеться про мораторій на смертну кару, на який Росія свого часу погодилася піти задля отримання членства в ПАРЄ. Тепер можна і про заручників нагадати: забираєте в нас членство – скасовуємо мораторій, починаємо з новою силою розстрілювати, вішати, четвертувати, колесувати чи як там уже собі забажаємо. І це вже не блеф, а цілком свідомий, не без присмаку садистської насолоди, реальний тиск на один з найболючіших європейських мозолів. Уявити собі лише всі оті тисячі або й десятки тисяч російських в´язнів, які отримавши свого часу "вишку" в найгуманніших на світі судах, опинилися до кінця днів своїх підвішеними до мораторію! Уявити собі, як цей мораторій нині скасовується, а смертні вироки – тисячі, коли не десятки тисяч – починають знову виконуватися! Росіянам хіба вперше жертвувати своїми людьми – засудженими й незасудженими, зеками й солдатами, дітьми й жінками?
Тут не в одного європейського парламентаря здадуть нерви. Ще б пак – на кону чи не найбільша з європейських цінностей: недоторканність людського життя через абсолютну відмову від смертної кари. На всьому євроазійському просторі (Європа плюс країни колишнього СРСР), від Атлантичного океану й до Тихого, дотепер залишався єдиний малесенький клаптик Білорусі, де смертну кару продовжували виконувати. З додаванням до нього Росії це вже буде не клаптик, а суттєво й потворно більша частина континенту, катастрофа ідеї. Тож уявивши собі цю "оновлену географію", європейці в ПАРЄ, напевно, жахнуться. Можливо, будуть ще й упрохувати Росію, щоб нікуди з ПАРЄ не виходила, щоб не грюкала дверима й не ображалася. Все ще можна залагодити.
Терориста все ще намагаються вмовляти і переконувати. У тому, що він кожної миті готовий полоснути ножем горлянку загарбаної жертви, сумніватися не доводиться. Він так робив уже не раз.
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
