Re: цензії
- 11.12.2025|Ольга Мхитарян, кандидат педагогічних наукПривабливо, цікаво, пізнавально
- 08.12.2025|Василь КузанКрик відчаю
- 02.12.2025|Василь КузанНі краплі лукавства
- 27.11.2025|Василь КузанNobilis sapientia
- 27.11.2025|Віталій ОгієнкоРозсекречені архіви
- 24.11.2025|Наталія Богданець-Білоскаленко, доктор педагогічних наук, професор«Казки навиворіт»: Майстерне переосмислення народної мудрості для сучасної дитини
- 23.11.2025|Ігор ЗіньчукСвітло, як стиль життя
- 21.11.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наукСвітлотіні свободи
- 18.11.2025|Ігор ЧорнийУ мерехтінні зірки Алатир
- 17.11.2025|Ігор ЗіньчукТемні закутки минулого
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Недоімперія зла
Держдумівські гопники не тільки блефують. У них для ПАРЄ справді є певний до пори приховуваний козир – людські життя.
Днями Росію можуть покарати в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Зрозуміло за що – за безсоромно бандитський напад на Україну. Нам, українцям, реакції західної спільноти здаються, звичайно, дещо млявими. Ми очікували і продовжуємо очікувати більшого. Але, застосовані на повну потужність і в усій сукупності та різноманітності, каральні заходи Заходу (даруйте мимовільну гру слів) неодмінно спрацюють. Це не справа одного дня і головне, що процеси запущено. У грудні 1979 року СРСР вторгся в Афганістан, а в грудні 1991-го вже перестав існувати. Між цими двома фактами зв´язок, мов кишка – найпряміший: другий неминуче виліз із першого. А те, що у проміжку між ними збігло "цілих" дванадцять років, – з перспективи історії нікчемно короткий період. Можна сказати, що крах СРСР був блискавичним ефектом афганської авантюри. До того ж на сьогодні з причин суто технологічних хід історії прискорився в рази. Те, на що у другій половині ХХ сторіччя пішло цілих дванадцять, нині може здійснитися й років за три – чотири.
Так от, найближчим часом ПАРЄ збирається чи то призупинити членство Росії, чи то – м´якший варіант, але підступніший – позбавити російську делегацію права голосу. В будь-якому разі це буде ще один з незліченних кроків, сума яких покликана створити агресорові нестерпні труднощі в усіх сферах і на всіх напрямках його безцеремонного існування.
Чим відповідає агресор? У нього нині запаморочення від успіхів і його відповідь, як і слід очікувати, по-пацанському жорстка. ПАРЄ збирається їх виключати? Тим гірше для ПАРЄ. У такому випадку слід зіграти на випередження і вийти з неї самим та з власної волі, щоб, як стверджує певний держдумівець, "нашим супротивникам не було за що голосувати". Інший же доповнює цю асиметричну ідею констатацією того, що часи змінилися. Це в далекі і кляті 90-ті Росію, мовляв, цікавила всіляка там євроінтеграція. Сьогодні ж Росія так помогутнішала, що стала "самостійним центром світового розвитку" і чхати хотіла на якусь там співпрацю з європейськими структурами.
Усе це, звичайно, передусім гопницьке блефування. Залежність росіян від Європи та відповідно її структур є насправді значно вищою, ніж вони демонструють своєю щохвилинною готовністю палити мости. От уже й Кісєльов, Дмітрій, обурено завив про розправу над свободою слова в його окремо взятій особі. А ще ж недавно прогулювався вільним Амстердамом, з усіх сил долаючи внутрішню огиду до всього цього "призахідного тління" з його повіями й ґеями. Й от раптово така неприємність, що ніякого Амстердама вже може більше й не бути. Принаймні для окремо взятого Дмітрія Кісєльова. Й не тільки Амстердама, а й Парижа, Нью-Йорка, Барселони чи Монте-Карло також. Неприємність із тих, які пережити, звісно, можна, але надолужити вже нічим не вдасться: Європа, яку вони втратили.
Тому держдумівські гопники не тільки блефують. У них для ПАРЄ справді є певний до пори приховуваний козир – людські життя. Йдеться про мораторій на смертну кару, на який Росія свого часу погодилася піти задля отримання членства в ПАРЄ. Тепер можна і про заручників нагадати: забираєте в нас членство – скасовуємо мораторій, починаємо з новою силою розстрілювати, вішати, четвертувати, колесувати чи як там уже собі забажаємо. І це вже не блеф, а цілком свідомий, не без присмаку садистської насолоди, реальний тиск на один з найболючіших європейських мозолів. Уявити собі лише всі оті тисячі або й десятки тисяч російських в´язнів, які отримавши свого часу "вишку" в найгуманніших на світі судах, опинилися до кінця днів своїх підвішеними до мораторію! Уявити собі, як цей мораторій нині скасовується, а смертні вироки – тисячі, коли не десятки тисяч – починають знову виконуватися! Росіянам хіба вперше жертвувати своїми людьми – засудженими й незасудженими, зеками й солдатами, дітьми й жінками?
Тут не в одного європейського парламентаря здадуть нерви. Ще б пак – на кону чи не найбільша з європейських цінностей: недоторканність людського життя через абсолютну відмову від смертної кари. На всьому євроазійському просторі (Європа плюс країни колишнього СРСР), від Атлантичного океану й до Тихого, дотепер залишався єдиний малесенький клаптик Білорусі, де смертну кару продовжували виконувати. З додаванням до нього Росії це вже буде не клаптик, а суттєво й потворно більша частина континенту, катастрофа ідеї. Тож уявивши собі цю "оновлену географію", європейці в ПАРЄ, напевно, жахнуться. Можливо, будуть ще й упрохувати Росію, щоб нікуди з ПАРЄ не виходила, щоб не грюкала дверима й не ображалася. Все ще можна залагодити.
Терориста все ще намагаються вмовляти і переконувати. У тому, що він кожної миті готовий полоснути ножем горлянку загарбаної жертви, сумніватися не доводиться. Він так робив уже не раз.
Коментарі
Останні події
- 11.12.2025|20:26Книга року ВВС 2025 оголосила переможців
- 09.12.2025|14:38Премія імені Юрія Шевельова 2025: Оголошено імена фіналістів та володарки Спецвідзнаки Капітули
- 02.12.2025|10:33Поетичний вечір у Києві: «Цієї ночі сніг упав» і теплі зимові вірші
- 27.11.2025|14:32«Хто навчив тебе так брехати?»: у Луцьку презентують дві книжки про гнів, травму й силу історій
- 24.11.2025|14:50Коли архітектура, дизайн і книги говорять однією мовою: вечір «Мода шаблонів» у TSUM Loft
- 17.11.2025|15:32«Основи» готують до друку «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром» Стівена Ґрінблатта
- 17.11.2025|10:29Для тих, хто живе словом
- 17.11.2025|10:25У «Видавництві 21» вийшла друком збірка пʼєс сучасного класика Володимира Діброви
- 16.11.2025|10:55У Києві провели акцію «Порожні стільці» на підтримку незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів та митців
- 13.11.2025|11:20Фініш! Макс Кідрук завершив роботу над романом «Колапс»
