Re: цензії

Почалося. Ось уже угорці на Закарпатті забагли своєї автономії і звернулися до нашої влади з цілою петицією. Взагалі цікаво, що саме угорці так швиденько орієнтуються у мутних водах, аби встигнути першими упіймати свою золоту рибку.

Вони й за регіональну мову проголосували першими на своїх селах, а оце вже й корінним народом вирішили стати.

А все чому? Бо українці – нація дуже м´яка і добросерда. Ми не вміємо показати зуби, допоки нас не приперли до муру. І щойно, коли припруть, отоді ми ці зуби й показуємо.

Україна давно і надійно забула про українців, які живуть у сусідніх державах. А результат той, що в самій Угорщині українські села позникали давно, і з кожним роком зникають у Словаччині та Румунії. І хоч би раз наш уряд вислав якусь ноту протесту на цю тему.

Та що там зазирати за паркан – поза Україну? Якщо у Криму на всіх українців було аж 6 шкіл. Однак чомусь тільки росіяни і російська мова опинилися під загрозою.

Угорці бадьоро повідомляють нас про те, що Україна мультинаціональна держава. Та що ви не кажете? А хіба є в Європі бодай одна не мультинаціональна держава?

У Великобританії живе біля сотні представників різних народів, те саме у Франції та Німеччині. Навіть у карликових державах – таких, як Мальта, Андорра, Ліхтенштейн, живе по кілька десятків нацменів.

Та цікаве інше. Візьмемо такі країни як Румунія, Сербія та Словаччина. У кожній з них живе від пів до понад мільйона угорців. Тобто значно більше, ніж в Україні. А однак уряди цих країни не були ощасливлені аналогічною вимогою щодо автономії. Ба більше: усі ці країни підписали і ратифікували Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. От тільки шкіл, де вчаться діти цих меншин, стає дедалі менше.

В Угорщині компактно проживають цигани і німці. Але автономії не мають. І не бачимо ми українських автономій у жодній країні світу.

Крім того угорці в Україні не є корінним народом, а народом, який оселився на нашій етнічній території. До того ж це народ не бездержавний, як кримці.

Угорці й румуни певний час володіли українськими етнічними територіями й провадили агресивну асиміляцію, а усі спроби визволитися жорстоко придушували. В результаті чимало українських сіл було змадяризовано і зрумунізовано. Поро це свідчать прізвища багатьох так званих угорців та румун: Проць, Стець, Андрієнко. А що румунського чи молдавського можна побачити у прізвищах Тигіпко і Вакарчук? А однак села, в яких вони народилися, називаються Драгонешти і Братушани.

Та, гадаю, лист угорців треба розглядати як масовану і добре сплановану атаку Росії на Україну. Угорці завжди голосували за провладні партії, вочевидь, і зараз знайшлися для них якісь вагомі аргументи чинити так і не інакше.

Бажання Росії, якщо не всю Україну проковтнути, то бодай понадкушувати – очевидне. Апетит приходить під час їди. Відкусивши Крим і, не захлинувшись, у Кремлі вирішили, що можна цей захоплюючий фуршет продовжити. Однак спроби підняти Південь і Схід в єдиному імперському пориві зійшли на пси. Уже стало очевидним, що російські танки тут не будуть зустрічати так, як зустрічали німецькі в Росії.

Звичайно, росіяни не люблять, коли їм нагадують про те, що не тільки "бєндєравци", але й вони вітали нацистів із квітами. Але є і така кінохроніка.

У Путіна зародилося викривлене уявлення про українців. Він вирішив, що росіяни і російськомовні – це одне й те ж. А отже сплять і бачать себе в обіймах Кремля. Майдан показав, що це далеко не так.

За останнім переписом населення в Україні у 2001 р. росіян було 8 мільйонів 300 тисяч. Скільки їх може бути зараз, враховуючи, що населення скоротилося з 48 з половиною до 45 з половиною мільйонів? Менш-більш 7 з половиною. Але найвища від´ємна демографічна ситуація зафіксована саме на Сході і Півдні – якраз у місцях компактного проживання росіян. Тому ця цифра завищена. А без Криму росіян в Україні не набереться й 5 мільйонів.

Та хто б там рахував: Путін якось ляпнув, що росіян аж 17 мільйонів, а наш гарячий Нестор Шуфрич взагалі загнув від простоти душевної про "10 мільйонів росіян, і понад 20 мільйонів російськомовних громадян України".

Схожі цифри подавав багато хто з регіоналів та комуністів, тому й не дивно, що у Путіна закрутилося голові. Але ж історія показує, що насправді йому зовсім не йшлося про захист росіян. Він цих росіян багато разів зраджував і кидав через ліву ногу.

Уже в наш час, за правління Путіна, росіяни змушені були тікати і з Кавказу, і з Середньої Азії, залишаючи там свої домівки і не маючи змоги їх продати. Однак ніхто їх у Росії не чекав з відкритими обіймами.

10 квітня 2003 року у Москві Путін і туркменбаші Ніязов підписали угоду про співпрацю в газовій галузі. "Газпром" отримав право купувати газ у Туркменії аж до 2028 року в наростаючих об´ємах.

І того ж таки дня Путін зрадив росіян, які жили в Туркменії. Того дня було підписано протокол про припинення дії угоди між Росією і Туркменією про подвійне громадянство.

Що це означало для росіян? А те, що усі, хто не відмовився від російського громадянства, повинні були виїхати з Туркменії. А що права на приватну власність іноземці в Туркменії не мають, то росіяни й не могли продати свої квартири.

У них була дилема: залишиться або виїхати. На роздуми їм давали два місяці. Росіяни кинулися бити чолом імператору Путіну, але почули тільки якесь невиразне муркотіння. А коли повернулися, їх усіх викликала туркменський КГБ, який мав на руках записи усіх промов виголошених тією горопашною делегацією.

Російська опозиційна преса тоді вчинила скандал, російський МIД вплинув на туркмен і протокол трохи пом´якшили, однак нової редакції ніхто не дотримався.

І що тепер? Росіяни у Туркменії стали заручниками. Минулого року закінчився термін дії туркменських закордонних паспортів старого зразка. А ті, хто мав два громадянства, нових паспортів не отримав.

Державна мова у Туркменії туркменська, радіо, телебачення, преса – усе туркменською мовою. На державних посадах можуть перебувати тільки туркмени.

А що мають росіяни? Вони мають один телеканал, одну газету і одну-єдину школу. Правда, російську мову вивчають у всіх школах Туркменії.

Якщо поглянути на динаміку зміни національного складу в республіках Середньої Азії і порівняти з Україною, то яскраво видно, що зменшення росіян в Україні відбувалося природним, а не штучним способом. Російських біженців з України не існує, тоді, як біженці з азійських республік – доконаний факт.

Але через цей кордон російський патріотизм ніколи не переступає.