А що найбільше запам’ятовується в цій книжці? Текст ми пам’ятаємо приблизно, лише деякі фрази врізаються в пам’ять назавжди, але малюнки ми згадуємо з теплом і радістю. Такою художницею-ілюстраторкою, котра вміє зачепити і яку дорослі пам’ятатимуть із дитинства, є молода киянка Марися Рудська. Її роботи нині можна побачити не тільки в сучасних дитячих і дорослих виданнях, але й у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

–   Доброго дня, Марисю! Як давно Ти малюєш? І який перший малюнок запам’ятався Тобі найбільше?

– У мене не було переломного моменту життя, коли під урочисту музику за кадром й оплески невидимої публіки я вирішила: «А буду-но я художником-ілюстратором!» Я, як і більшість людей на планеті, малювала в дитинстві: олівцем на шпалерах, фломастерами в зошитах, цеглою на асфальті. Але я не залишила це в дитинстві, а взяла із собою. Звісно, із цеглою на асфальті я зав’язала. Але візуальне сприйняття світу, задоволення, яке приносить процес створення образів і малювання, залишилися зі мною. Малювала у школі однокласникам контурні карти й завдання з образотворчого мистецтва, малювала для себе, і, зрештою, це стало моєю професією. Один із малюнківмого дуже-дуже раннього періоду – це величезна коза, яка прямує у світ повз дерево з білками.

– Що малюєш і що саме наштовхує на ідеї робіт?

– Натхнення в повітрі, натхнення всюди. Важливо бути відкритим до світу, до нових знань, нових думок, вчитися помічати деталі, кольори, настрої, тоді розумієш, що світ наповнений речами, що надихають. Але навіть якщо за вікном сіро й сумно і не хочеться виходити на вулицю, на допомогу приходить внутрішній космос і всі його мешканці.

 –   Якщо говорити про ілюстрування, то скільки разів Ти читаєш книгу, яку варто проілюструвати, за що «чіпляєшся»?

– Мені вистачає одного цілеспрямованого прочитання. Однак варто сказати, що читання твору для себе і для роботи відрізняється. Попри те, що роман «БЖД» Сашка Ушкалова я вже читала, перечитувала його вдруге, коли отримала замовлення на ілюстрування. Я читаю текст із олівцем, одразу замальовуючи образи чи виділяючи частини, які найліпше, на мою думку, візуалізуються.

 –   Чи відмовляєшся від ілюстрування? У яких випадках?

– Відмовляю переважно тоді, коли бракує часу. Відмовила б, якби текст гостро суперечив моїм переконанням: схвалював фашизм, комунізм, насильство, якби був антиукраїнським. Однак навряд чи автори фашистського посібника звернуться до мене по ілюстрації  (сміється) .

–   Чи потрібна ілюстраторові художня освіта?

– Художникові-ілюстратору слід на високому рівні володіти технікою малювання, знатися на історії мистецтва (оскільки це розвиває художній світогляд), розуміти особливості книжкової ілюстрації, добре знати книгу і з чого вона складається. Звісно, простіше взяти ці всі знання та уміння, сказати б, «пакетом» та отримати художню освіту. Але, на мою думку, можна обійтися самоосвітою і курсами. Я маю освіту філолога, але відвідувала курси академічного рисунка, читаю книги про мистецтво, ілюстрацію. Жоден мій замовник не цікавився моєю освітою, важливий результат.

 –   Яку книгу, на Твою думку, проілюстровано найвдаліше?

– У світі існує дуже багато прекрасно проілюстрованих книг, чудових книжкових ілюстраторів, наснажливих яскравих сторінок. Відповідати на це питання – все одно що визначати «найліпшого у світі письменника» й зіставляти при цьому Керрола й Гомера. Коли дивлюся на свою книжкову полицю, бачу там «Різдвяну зірничку» з ілюстраціями Олі Кваші («Видавництво Старого Лева»), «The Fine Art of Dinning» в оформленні Ґрема Раста (Graham Rust), «Village Building of Britain», «Collins Handguide To the Wild Animals of Britain and Europe» – усі ці книжки проілюстровано неймовірно чудово, і це лише декілька видань із-поміж багатьох.

 –   Чи є ілюстратори або художники, роботи яких Тебе захоплюють?

– Серед українських – Максим Паленко, Кость Лавро, Ольга Кваша, Катерина Штанко. Серед неукраїнських – Маттіас Адольфссон (Mattias Adolfsson), легендарний Моріс Сендак (Maurice Sendak), Юдіт Керр (Judith Kerr), Олівер Джефферс (Olever Jeffers), Кітті Кроузер (Kitty Crowther), Анна Вентура (Anna Ventura), Джулі Морстад (Julie Morstad), Пейдж Цу (Page Tsou), Маделін Флойд (Madeleine Floyd)… Вони надихають, бо роблять щось ліпше, інакше, ніж я, бо чіпляє за живе.

–   Чи є серед Твоїх робіт такі, які Тобі наснилися перед тим, як Ти їх намалювала?

– Є одна робота, яка наснилася, але не мені, а коханому. Він описав мені зранку сон, це здалося мені дуже милим, і я намалювала почуте. Ще колись малювала сон Лариси Денисенко. Вона описала цей сон у себе на сторінці у фейсбуці, а я не змогла пройти повз – так яскраво було написано. За сном малювала також роботу «Кров моя лисиця», але це радше візуалізація емоційного переживання.

 – Очима людини якого віку Ти сприймаєш світ?

– Очима Марисі, дівчини двадцяти двох років 

 –   Яка була Твоя улюблена книжка в дитинстві і яка це книжка тепер?

– У дитинстві я любила народні казки, дуже тішилася казкою Єршова «Коник-горбоконик». Тепер не можу відповісти на це запитання. Я багато читаю, мене багато що чіпляє, це різні книжки, різних епох, жанрів і течій. Уважаю, що відповісти чітко на це питання може або дуже релігійна людина, і тоді відповідь – Біблія, або ж людина, яка прочитала всього з десяток книжок. Знаєте, як в анекдоті про «первую, синюю и букварь».

–   Що читаєш зараз?

– Рю Муракамі «Діти із камери зберігання» і «How To Read the Landscape» Роберта Ярема (Robert Yarham).

 –   Чого, на Твою думку, бракує людям?

– Відомий вчений етолог і популяризатор науки, Конрад Лоренц, писав: «Связующее звено между животными и подлинно человечными людьми, которое долго ищут и никак не могут найти, – это мы!» Нам усім багато чого бракує, щоб стати справжніми людьми, про яких писали Лоренц, Фромм, Ніцше та багато інших. У нас усіх іще забагато тваринного, інстинктів, первісних спонук і бажань, і лише вузька смужка світла свідомості, розуму, того, що робить нас людьми. Це боротьба не одного покоління.

 –   Якби Ти була героєм книжки, то ким саме й чому?

– Книжки «Життя і творчість Марисі Рудської», бо, як писав Оскард Вайлд, «будьте собою, всі інші ролі уже зайнято» :).

 –   Якою Ти бачиш себе через десять років?

– Складно сказати, так далеко я не загадую. Знаю точно, що через рік бачу себе дівчиною із закінченою вищою освітою, водійським посвідченням і значно більшим портфоліо, ніж тепер. За десять років точно хочу бачити себе успішною і щасливою, а як саме – буде видно.

 –   А якою Марися Рудська буде бабцею?

– Мені дуже подобаються активні пенсіонери Європи, які витрачають свій час на подорожі, спілкування, різні клуби за інтересами та нові враження. Ну й, звісно, до того часу маю вдосконалити своє вміння пекти пиріжки.

 –   Яку книгу Ти хочеш проілюструвати?

– У мене багато ідей книг, деякі з них уже втілюються за допомогою моїх друзів. Це книжки про птахів, зниклих тварин, про постатей в історії України.

Спілкувалася Ірина Константінова.

Усі фото та ілюстрації взято зі сторінки Марисі Рудської у Facebook