Re: цензії

24.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Чого навчає нова казка Юлії Перегуди?
23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя
Галузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
Про мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку

Літературний дайджест

Тарас Прохасько. Бій із тінню

Якщо подивитися на всю теперішню ситуацію з Україною і Росією тверезо, то треба визнати, що тільки так, як є, і могло бути.

Чого хотіти інакшого, якщо понад двадцять років до цього щоденно йти? І йшла всі ці двадцять років не Росія – вона якраз робила собі своє, саме те, що треба робити, – а Україна.

За чверть століття Україна майже нічого не зробила для того, щоби стати принаймні постколоніальною країною, вперто залишаючись власне колоніальною.

Як і завжди, коли йдеться про вагомі речі, проблема була передовсім психологічною. І не має особливого значення те, що значна частина так званого народу України – росіяни і російськомовні. Найгірше інше: весь цей час Росія не переставала бути чимось близьким у свідомості абсолютної більшості українського населення. Починаючи від еліт і закінчуючи націоналістичними провінціалами із українського Заходу.

Близьке зарубіжжя, брати по крові і історії, велика російська культура, міста російської слави, "Комсомольська правда в Україні", "Форбс", "Отдохні", серіали, канали, російський рок молодості старих і російська попса для молодих, блатний шансон, бо зрозуміло, зрощення досвіду, наше кіно і наші свята, руская водка, безвізовий режим, отвьортка, мусор, настоящі звьозди, лєніни, гагаріни, контакти, лучшиє праституткі в твойом городє, понятія, газопровід і всяка така фігня разом з російським репом, закачаним на телефони неуків. А з телефонів дзвонити в Росію дешевше, ніж у сусідню Словаччину.

Коли Служба безпеки України початком своєї героїчної історії вважає далекий 1918 рік, коли перші загони ВЧК… Коли не тільки дивізія «Галичина», а й весь український визвольний рух не визнається на рівні держави нарівні з діяльністю терористичних антиукраїнських партизанських з’єднань… Коли генеральний штаб і всі інші силові контори ніколи не розглядали найприроднішого ворога української державності як умовно потенційного ворога… Коли навіть на Гуцульщині існують церкви безбожної московської церкви… Що тут казати. Зрозуміло, що з такими можна і треба поводитися так, як зі своїми. Так, як вони цього заслуговують.

Ну, і всі ці керманичі, які засліплені кремлівським сяйвом, всі ці інтелігенти, які виросли на вторинних російських продуктах, всі ці "дєвочкі" з дорогих магазинів і кафе, які досягли такого високого становища у своєму непростому житті, що тепер тільки російською. Вони ж не можуть повірити в те, що Росія все ж таки не є великою країною.

Дивлячись на все це, росіяни, чиєю базовою характеристикою є потреба йти вперед і зневага до всіх, хто поряд, не могли не скористатися моментом. І вони будуть ним користатися ще і ще. Допоки Українська армія не може собі уявити, як можна стріляти у єдинокровних російських солдатів, доки пересічний українець буде вважати, що Пушкін, Достоєвський і Толстой – це таки супер. Доки в українських головах існуватиме поняття близького зарубіжжя, а родинні зв’язки з Росією виглядатимуть чимось особливим, чимось інакшим, ніж родинні зв’язки між французами і німцями, сербами і хорватами. Таких хоч не хоч треба взяти під свій захист. Адже українська мова – це дикий покруч російської, а п’ємо ми однаково. От тільки ненавидіти не уміємо так, як широка російська душа.

Будь-які патріотичні українські емоції і дії наперед приречені на поразку до того часу, поки Росія так чи інакше присутня всередині хоч якого українського патріота. Адже боротися із частиною своєї свідомості найважче. Хоч і немає шляху цікавішого, ніж самолікування.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

25.09.2026|10:33
Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
23.09.2026|14:22
30 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
23.09.2026|14:10
7–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
22.09.2026|20:42
«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
22.09.2026|18:04
Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
19.09.2026|08:38
Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
16.09.2026|19:20
У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
15.09.2026|12:37
«Крилатий Лев» вручив нагороди
12.09.2026|15:01
Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
11.09.2026|19:50
Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові


Партнери