Але ситуація в Росії змінилася. Новим Жиріновським став її президент Путін. Ні, не зовсім тим самим Жиріновським і, на жаль, не зовсім клоуном. Нічого ж собі клоун із прямим доступом до ядерної кнопки! Людству з такими клоунами не позаздриш. Яке майбутнє в такого людства? Тому сприймаймо Путіна всерйоз. Його треба задобрювати, розмовляючи з ним обережно й лагідно, ледь не воркуючи, як розмовляє висококласний поліційний психолог (або психіатр) з обвішаним вибухівкою маніяком, що захопив у полон юрбу заручників і тепер щосекунди може всіх і все підірвати. Висококласний психолог намагатиметься його заспокоїти і в жодному разі не заганятиме у глухий кут. Тим більше, що маніяк сам себе в нього уже загнав.

Так от – Путін остаточно став видозміненою моделлю Жиріновського. Жиріновським нового зразка, зі значно розширеними, сказати б, повноваженнями і владними важелями. Жиріновським з ядерними боєголовками. Це погано. Хоч нічого доброго це не віщує передусім самій Росії. Тобто для всього світу це просто погано, а для Росії це страшенно погано. Але про це ще колись поговоримо.

Тим часом нагадав про себе Жиріновський-1, той, що старого зразка. Той самий, що з два десятиліття тому здавався вкрай небезпечним політичним екстремалом. Знавці заспокоювали, що це такий фейковий проект Кремля, покликаний відтягнути (Віктор Єрофеєв, російський письменник, уживав смачніше слово – "отсосать") добрячий відсоток коричнево-червоного електорату в тодішніх російських комуністів та інших фашистів. Погодившись на свою фейкову роль, Жиріновський не міг не стати клоуном. За це очевидне самоприниження він завжди отримував прохідний парламентський відсоток і котресь із віце-спікерських крісел.    

Росія наших днів мутувала в настільки ризикований бік, що коричнево-червоного електорату в ній навіть не суттєво, а катастрофічно суттєво побільшало. З марґінального він розрісся до мейнстримного і голосує нині за Путіна. Його, кажуть, відсотків 70, і про жоден "отсос" уже не йдеться.

А що в такому разі робити старому клоуну, якому вже й "отсосать" ніде? Як триматися на плаву, нагадуючи про себе? Виявляється, старий Жиріновський має відповідь на ці запитання. По-перше, він обіцяє вже ніколи "не вилазити з Артеку". Цьому можна б лише порадіти, хоч загрозу педофілії цілком скидати з рахунку також не слід.

По-друге, він пише листи.

Зокрема він написав листа до Міністерства закордонних справ Польщі. Це не приватний лист, а офіційний. Жиріновський написав його як віце-спікер (усе ще віце-спікер!) державної думи і голова партії з дивною ліберально-демократичною назвою. У своєму листі Жиріновський закликає Польщу брати приклад з Росії й домагатися від України "повернення територій, які українськими не є". План такий, що Польща мала б ініціювати референдум про приєднання до себе п´яти областей – Львівської, Тернопільської, Франківської, Волинської та Рівненської. На цьому предтеча Путіна не вгомонився й написав ще два листи до ще двох емзеесів – Угорщини та Румунії. Перша мала би зайнятися Закарпатською, а друга Чернівецькою областю. "Настав час, – сповіщає наших європейських сусідів Жиріновський, -- коли не тільки російські землі мають повернутися під російський прапор". Він аргументує свою пропозицію тим, що в кордонах України опинилися народи з величезними відмінностями в ментальності, які не можуть жити разом (Тут хотілося б уточнити, які саме народи – якути? карели? чеченці? чуваші? калмики?). Але віце-спікер не уточнює. Далі він скрушно розводиться про "довгі роки відвертих конфліктів, що перетворювалися на криваву різанину". Отакий він, бачите, ще й знавець Центрально-Східної Європи та її непростої історії.

Речник польського зовнішньополітичного відомства коментує послання російського віце-спікера в межах професійної коректності: "Пропозиції є такими курйозними, що ніхто не ставиться до них усерйоз. Владімір Жиріновський отримає куртуазну відповідь без прив´язки до змісту свого листа. Частина російської еліти й досі мислить у категоріях пакту Ріббентропа – Молотова".

Натомість радник польського президента висловлюється дещо різкіше: "Це обурливо – пропонувати Польщі з її сумним досвідом зміни кордонів брати участь у розділенні дружньої країни. Таке може вигадати лише хворий розум. Власне кажучи, цього листа слід було би переслати психіатрові".      

Наважуся додати від себе: психіатр у стосунках не лише з Жиріновським, а й з усією його державою, стає дедалі необхідніший.

Про обвішаного вибухівкою маніяка див. вище.