Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Кіплінґ про героїв
Багато років до початку Першої світової Кіплінґ попереджав, що британська армія не готова до війни.
За заклики озброюватися та укріплюватися, не вірити підступам ворога, він отримав репутацію провокатора. Втім, якби його слова були почуті, то якщо не широкомасштабного конфлікту, то, принаймні, багатьох жертв можна було б уникнути: «Наша мудрість хвалена їх звела до могили».
Трохи більш як за рік від початку Першої світової війни загинув Джон Кіплінґ, єдиний син письменника. Юнак, як і багато тодішньої молоді, палав бажанням піти на фронт – боронити свою землю, а оскільки слабкий зір не дозволяв йому отримати чин, то ладен був служити рядовим. Тоді його батько, Ред’ярд Кіплінґ, домовився зі своїм другом лордом Робертсом про офіцерський чин для Джона. Це зберегло хлопцю життя ще на рік, поки він вчився. У день, коли йому виповнилося вісімнадцять, Джон поїхав до Франції. А за кілька тижнів він зник безвісти – у Лооській битві, своїй найпершій.
До останніх днів Кіплінґ працював у Комісії військових поховань, але так і не дізнався, де похований його син. Імовірно, понівечене тіло Джона Кіплінґа лежить у одній із численних братських могил Першої світової…
Можливо, саме тому вірші про війну, які писав Кіплінґ, так несхожі на звичні панегірики або плачі за мертвими. Один із найсильніших таких віршів – «Діти». Довжелезні ритмічні і дещо пафосні рядки, які насправді вміщують біль, розпуку і надмірний натуралізм огидної війни.
Діти
(1914-1917)
Глянь, то все наші діти, за край цей полеглі: кохані та милі,
Лиш в родинних альбомах зостались скарби їхніх юних усмішок.
Богом ціну призначено нам, тільки нам, і нікому пізніше,
Бо нікому крім нас Він не дав на те права ні сили.
Хто нам зможе дітей повернути?
Коли лютий напасник відкрився страшної хвилини,
І постав проти людства - вони встали тіл своїх валом
Під ту крицю, яку вороги проти нас готували.
Діти стали стіною для нас, доки зводились стіни.
Відкупили нас кров’ю вони, не сказавши на докір ні слова,
За той час, доки ми ще вагались, мовляв – це не станеться знову.
Вони вірили нам і загибли тому. Наша мудрість хвалена
Їх звела до могили, живими у пастку вогненну,
Таких спраглих, веселих, що мріяли славу здобути…
Від початку часів ця планета не знала такої покути.
Ця агонія довга жорстоко крутила в собі та пекла їх,
Діти – зранені, зболені, змучені боєм – валилися долі,
Та вставали, підводились, линули вгору, боролись за волю,
Не свою. Дивом Смерть дивувалась і врешті взяла їх.
Від колиски плекали тіла їхні справні та сильні,
Понівечені залпом тепер – зпозахмарним, підступним, прицільним…
На дротах коливаються шротом на клапті подерті …
Обгорілі чи газом побілені кольором смерті…
Та із вирви до вирви розкидані вибухів хвилями…
То усе є ціна – та, яку за спасіння сплатили ми.
Хто нам зможе дітей повернути?
Володимир Чернишенко
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
