Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Літературний дайджест

46 мільйонів провокаторів

Йорданське побоїще на вулиці Грушевського дуже чітко показало — принаймні мені — чим відрізняються провокатори від розлючених до краю громадян.

Провокатори розмахують ланцюгами до перших ознак контратаки з боку міліції. За мить до того, як натовп зімне "Беркут" з кийками в руках, провокатори вміло ретируються, розчинившись у юрмі. Не даремно 1 грудня на Банковій не затримали жодного сміливця з ланцюгом чи арматурою.

Розлючені люди натомість приймають бій. Розлючені люди не просто не бояться — вони майже прагнуть, щоб силовики пішли врукопашну. Розлючені люди перестають чути голос розуму, а чують лише голос простого і древнього інстинкту.

Інстинкт каже їм, що ворогу треба тут і зараз, зубами та кулаками показати, чия це територія. Показати, хто в домі хазяїн. Саме тому, побачивши грізного беркутівця з кийком, розлючені люди кидаються не навтьоки, а назустріч.

Я думаю, величезна кількість людей в ці дні переживає дуже змішані почуття.

З одного боку, освітлена пожежами та спалахами гранат вулиця Грушевського, заповнена гуркотом бойових "барабанів" та шумом вибухів, — це дуже тривожне видовище, яке так важко співставити з Україною, яку ми знаємо, яке занадто сильно нагадує воєнний міський пейзаж.

З одного боку, відірвана гранатою кисть руки безіменного для мене хлопця.

З одного боку, сотні поранених людей з обох боків протистояння.

Але з іншого боку — кожен з нас, хто не пішов на Грушевського кидати пляшки із запалювальною сумішшю, хто, можливо, взагалі не пішов на Грушевського від гріха подалі, розуміє, що відчувають ці розлючені люди. Розуміє, чому вони не йдуть з-під зливи гранат і гумових куль, з-під крижаних струменів водомету, з задушливої хмарини газу.

Коли на Грушевського почало наростати силове протистояння, в ефірі Громадського телебачення хтось із ведучих (здається, Роман Скрипін) озвучив влучне питання. Конституція України забороняє узурпацію влади, але який закон України визначає, що саме в праві робити громадяни, коли цю владу узурповано? Якими засобами вони можуть боротися проти цього? Як далеко вони мають іти, захищаючи свободу в своїй державі?

Дуже шанований мною ФБ-юзер Карл Волох написав цілий статус про те, який невидимий для недосвідченого ока і важливий зв’язок криється між вуличними сутичками та санкціями з боку Заходу, що їх усі ми так чекаємо. І в статусі тому була дуже цінна для мене думка: з точки зору західної політики і суспільства те, що відбувається на Грушевського — закономірно і виправдано.

Багато хто — і я серед них — непокоїлися, що насильство на вулицях дискредитує нас в очах європейської спільноти. Але насправді-то "ліш би нє било войни" — це типово радянська цінність, європейцям не знайома.

Нехай по нас ходять і витирають об нас ноги — аби не було війни.

Нехай витирають ноги об нашу Конституцію — аби не було війни.

Нехай крадуть наші гроші мільярдами — аби лиш війни не було. Помремо від голоду та зубожіння  — зате мирно і тихо.

Європейській спільноті добре зрозуміло, що коли влада два місяці не реагує на мирний протест, на який виходять сотні тисяч громадян, точніше, реагує невиправдано жорстокими "зачистками" і прийняттям антиконституційних законів, протест припиняє бути мирним.

Бо людей не можна доводити до краю. Бо об вільних людей небезпечно витирати ноги.

Саме тому слово "провокатори", за яким Яценюк і Тягнибок так поспішно сховалися від власної неспроможності очолити спротив та спрямувати його в конструктивне русло, так погано пасує людям на Грушевського.

Дідуля років сімдесяти з довжелезною палицею в руках — дибуляє невпевнено, видно, і без важкого патика в руках ходить уже не надто бадьоро, — який завзято тицяє тією палицею поміж щитами бійців.

Немолоді жінки з обличчями мирних домогосподарок, які підносять бруківку молодим людям із закритими обличчями.

Не менш немолоді жінки, які зосереджено б’ють в імпровізовані барабани годинами, розносячи над вулицею тривожний набат.

Немолодий, знову ж таки, сурмач, який грає гімн України, грає "Лента за лентою", грає та й грає — і де лише повітря береться в його легенях, коли довкола, здається, один лише газ?

Всі ці люди — ультрас? Юні гарячі голови? Найняті провокатори? Де ви бачили найнятих провокаторів, які більше доби б’ються в пеклі та не планують з нього відступати?

На жаль, проста істина — вільна людина остаточно виходить із себе, коли в неї свавільно відбирають свободу — виявилася незрозумілою не лише для влади, але й для опозиції. Героїчними спільними зусиллями, злочинною діяльністю і не менш злочинною бездіяльністю, вони призвели до цього результату.

І якщо з цього не буде винесено відповідні уроки, боюся, за якийсь час в Україні буде 46 мільйонів провокаторів.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери