Сьогорічний рейтинґ потвердив: справжнім лідером історичного книгодруку в Україні упродовж останніх десяти років є не академічне видавництво чи установа, а приватна київська фірма «Темпора» (директор Юлія Олійник). За цей час лавреатами Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року» стали одинадцять її проектів. Цього року у топ–списках трьох історичних підномінацій фігурують вісім видань «Темпори», а розкішно–ретельний альбом–дослідження Тамари Скрипки «Родові гнізда Драгоманових–Косачів» здобув найвищу оцінку серед біографістики 2013–го.

Чи не кожна новинка «Темпори» — не просто високофахове дослідження заявленої теми, а й несподіваний, піонерський ракурс її розгляду. Наприклад, «Упокорення страхом: сімейне законодавство у каральній практиці радянської влади (1917–1953 рр.)» Тамари Вронської або «Украинский национализм»­ Кирилла Галушка, адресований російськомовному читачеві підзаголовком «Ликбез для русских или Кто и зачем придумал Украину» — книжкою такої високої змістовної і формальної якості будуть несподівано вражені усі ті, хто вважає українське книжництво чимось провінційним у порівнянні з російським. Навіть у серіях, що тривають уже кілька років — як–от Militaria Ucrainica — «Темпора» примудряється щоразу сказати незвичне слово: тут представлені дві книжки Віктора Брехуненка, написані справжньою історико–популярною мовою, де термінологічна точність, широкий порівняльний маневр і несподівані, а проте науково–коректні висновки подані привабливим есеїстичний слогом. Те саме стосується і популярної історії євреїв в Україні «Єврей — це фах» Валерія Примоста.

Активно заходить на ринок популярної історичної літератури київське видавництво «Балтія–Друк», відоме як лідер туристично–краєзнавчих видань. Про «Князів Радзивілів» ми уже докладно писали (див. «УМ» від 07.08.2013), так само привернув увагу читачів та експертів випущений буквально місяць тому «Український пантеон» авторства відомого історика Сергія Середи — книжка подарункового преміум–класу, адресована, проте, покупцеві з помірним бюджетом.

Динамічно заселяють історико–популярний книжковий майданчик видавці зі львівського Центру досліджень визвольного руху. Коли раніше звідси виходили переважно праці академічного штибу, то тепер — по об’єднанні у тріумвірат Центру, мистецької аґенції «Наш формат» та видавництва «Часопис» — з’явилися висококонкурентні масові видання, як–от ілюстрована біографія «Сила волі. Євген Коновалець» Ігоря Дерев’яного та книжка, що стала лавреатом підномінації — «Історія з грифом «Секретно». Українське ХХ століття» Володимира В’ятровича. Цілком зіставна з нею за високою якістю викладу–аналізу книжка ще одного видавничого тріумвірату — «Торкнутись історії» Юрія Шаповала.

Що ж стосується «серйозної» історіографії — досліджень/документів — то тут поруч із добре відомими видавцями такої літератури (київські «Смолоскип» та «Критика») ще торік з’явилося також столичне видавництво Laurus, яке нині подарувало знавцям дві помітні новинки: «Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій» гарвардського науковця Сергія Плохія та «Украинский вопрос в Российской империи» найвідомішого московського дослідника цієї проблеми Олексія Міллера. Ще один справжній подарунок українському читачеві — від іншого російського професора, Тетяни Таїрової–Яковлевої «Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради». Цю книжку їй не вдалося опублікувати в Росії і вийшла вона у новому київському видавництві «Кліо».

Хоч формально це видавництво цілком нове, нічого дивного, що одразу три його новинки увійшли до топ–списку історичної літератури немає: заснувала його Віра Соловйова, котра довгі роки керувала видавничим домом «Києво–Могилянська академія». Саме за її директорства там одинадцять видань КМА ставали лавреатами «Книжки року». Схоже, «Кліо» налаштоване посісти лідерські позиції у своїй ніші.

Що ж до несподіванок цьогорічного рейтинґу — це два перші місця у найскладнішій підномінації «Дослідження/документи», віддані експертами проектам, здійсненим не у столиці, навіть не в обласних, а в районних центрах (Дрогобич та Кам’янець–Подільський): Сергій Білокінь, «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР 1917—1941» та Ольга Пламеницька, «Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець».

Костянтин РОДИК