Володимир Лис: Роман "Соло для Соломії" - це роман про долю жінки. От "Століття Якова" – це була доля чоловіка на тлі ХХ століття, а це доля жінки на тлі цього ж століття. Але ще я взяв на себе таке нахабство показати всі перипетії того часу очима жінки. Як вона сприймала воєнні та повоєнні події, як долала ті випробування, які давала доля, як часом протистояла, а часом пристосовувалась до цього життя.

Не всі були героями, а Соломія була звичайною жінкою. Дуже красива душею, красива зовні, чи справді життя зломило її, як ту соломинку… Я взяв до твору три епіграфи, і в тому числі і Євгена Маланюка: "Що ж можеш ти, надламана тростино?". От я і хотів показати, що насправді може надламана долею тростина - жінка.

ВВС Україна: Як ви самі визначаєте жанр твору?

Володимир Лис: Передмову до роману написав Тарас Прохасько, який назвав "Соло для Соломії" життєписом. Можливо, це й життєпис, а може, це просто якась така розповідь чи пісня про жіночу долю. Бо я цей роман побудував не просто як біографію, а за законом пісні. Там три частини, які мають заспів, приспів і фінал. Заспів поступово набирає сили, приспів відображає суть, пришвидшується, а фінал взагалі йде в темпі. Я хотів, щоб роман звучав за законами пісні - не завжди веселої, адже у нас багато журливих пісень.

ВВС Україна: Ви казали, що "Соло для Соломії" - це роман про долю жінки на селі. Але чи не є доля Соломії Рощук вже надто непростою і трагічною? Чи була така жіноча доля типовою для того часу?

Володимир Лис: Думаю, що була, тому що це - напівдокументальний твір. Колись для місцевої газети я написав про долю жінки, яка дуже схожа на Соломію, але у романі - не про неї. У реальному житті були навіть більші випробування, ніж ті, що послані на долю Соломії, тому що дуже багато жінок лишилися вдовами, багато не повиходили заміж, багато втратили своїх чоловіків чи коханих - на фронті чи в Українській повстанській армії. І ці жінки багато чого брали на себе. От і моя Соломія теж багато чого бере на себе. Як пише Прохасько: "Така Соломія, в такому селі, за таких обставин".

ВВС Україна: При читанні роману в мене склалось враження, що діє не одна головна героїня, тому що однаково добре виписані як образи трьох Соломій, так і Раїси-Руфини, Вірки та інших.

Володимир Лис: Соломія і Руфина, яка потім стає Раїсою, мають дуже різний підхід до життя, вони до певної міри є антагоністами, ніби подруги-ворогині: і знову ж таки та сама Віра, подруга Соломії, інші персонажі, не тільки жіночі в романі. Я писав так, щоб звучало не тільки соло, а як хор звучить. Наскільки це мені вдалося - судити читачам. Але раз роман непогано продається, то треба вважати, що все-таки він чимось приваблює.

ВВС Україна: У "Столітті Якова" ви описали історію чоловіка, а тут історію жінки. Чи тепер можете порівняти і сказати, які образи писати легше – чоловічі чи жіночі?

Володимир Лис: Жіночі образи мені цікавіше описувати, тому що жінки складні, непередбачувані, іноді самі не знають, чого хочуть, але завжди йдуть за покликом серця, за своїми почуттями, а не логікою, як чоловіки. Але мені було цікаво описувати ці нюанси, які переживала Соломія, усі порухи її душі, те, як вона чисто по-жіночому приймає рішення. Бо, може, Яків мені десь ближчий, бо він чоловік, і я це розумію, а тут був своєрідний експеримент. Наскільки він вдався - судити читачам. Але я його намагався зробити цікавим. Я зараз з чистою совістю кажу, що найкращий жіночий образ у моїх творах – це образ Соломії.

ВВС Україна: У творі багато подій з реального життя. Які події відбувалися саме на Волині, а які були просто характерним для того часу?

Володимир Лис: Якісь ситуації, звичайно, я показав так, як і бачив, придумав, але були й реальні події. От, наприклад я не зустрічав в художній літературі жодного опису, як перед приходом німців, - а мені розказували, що це було не тільки на Волині - люди ховалися по лісах, бо не хотіли, щоб їх вивезли в Німеччину. У мене один із розділів зображає табірне життя серед лісу.

Ще один момент - усі пам’ятають, що вирощували кукурудзу, а от кок-сагиз? Жінки з ненавистю говорили про цю культуру, бо вирощувати її було мукою. І вони раділи, коли це припинилося. Цілком реальний також епізод, коли жінки збунтувалися проти того, що він хотів замінити ланкову. Тільки він був не в нашому селі.

ВВС Україна: Значна частина роману написана діалектом. Чим виправдовується його використання?

Володимир Лис: Я вважаю, що діалекти збагачують будь-яку мову. І уже не секрет, що, в селі, у тому числі в моєму рідному, вимирає той західно-поліський діалект, і покоління, яке народжене уже в 60-70-і роки, вже говорить або правильною літературною мовою, або суржиком. Але не західно-поліським діалектом. Мені шкода, що ті слова, які я вживаю у романі, зникають. У мене навіть є задум написати якусь повість-словник, де б, скажімо, звучали оці слова і подавалися короткі коментарі до них або історія до кожного слова.

Коли вийшло "Століття Якова", то мені один колега з редакції сказав: "Мені сподобалося, але мені шкода, що воно не буде ніде читатись, а тільки на Волині, на Західній Україні". А виявилося, що це і на Донбасі цікаво, і на Східній Україні.

ВВС Україна: Як ви уявляєте свого читача?

Володимир Лис: Мені цікаво, що мої книги читають не тільки люди старшого покоління, а навіть студенти. Якщо їм цікаво знати долю своїх мам, батьків, бабусь, то це, вважаю, вже добре. Хоча, звичайно, мабуть, все-таки переважатиме середній вік. Але не тільки. Є представники інтелігенції, але є й люди з села.

Мені було цікаво отримати лист від одного чоловіка, який написав, що не вже років 20 не читав книжок, а прочитав "Століття Якова" і сказав, що це ніби про його родину написано. Я вважаю, що, якщо те, що я зобразив, викликає співчуття та полеміку, а також цікаво людям в іншому регіоні, це подвійно добре.

ВВС Україна: Яку книжку ви прочитали нещодавно?

Володимир Лис: Мені страшенно подобається Ерік Еммануїл Шмідт, автор знаменитого "Оскара і рожевої пані". Прочитав, може із запізненням, "Кенігсберзький щоденник" Галини Пагутяк. Я постійно щось читаю, в мене є певне коло авторів, яких мені все більше хочеться не читати, а перечитувати.

З Володимиром Лисом спілкувалася Євгенія Ковалевська

Фото: soli.com.ua