Написати про Другу світову очима людини, яка приміряє на себе фашистську «спадщину», і водночас – очима селянки, яка помирала з голоду у тридцять третьому, а потім була забрана на примусові роботи до Австрії, звідки більше ніколи не повернулась додому. Роман Вінклера «Вивезена» про це.

Він складається з двох частин. Про письменника, який, зіткнувшись із однією конкретною історією, дуже хоче співчувати цілому народові, чого у нього, звісно, не виходить і йому соромно. І про дівчинку Валю, яка дивом вижила, яка багато чого і кого втратила, і яка, врешті, лишається там, куди потрапити зовсім не хотіла.

Другу частину читаєш на одному подиху, наштовхуючись, щоправда, на «російські пісні українською мовою» та інші маразми, які, в принципі, австрійцю у 80-х, коли насправді була написана «Вивезена», могли здаватися досить природними.  Оповідь Нєточки схожа і одночасно не схожа на знайомих українським старшокласникам Василя Барку і Уласа Самчука, особливо на Самчука – усі ці відступи і намагання показати всю історію роду. Два акценти – голод 30-х і фашистська окупація. Спроба провести паралелі. Спроба об’єднати обидва режими в єдине ціле, поглянути відсторонено на події тих років.

В автора-оповідача цього до кінця не виходить, він не може дивитись безсторонньо, він – австрієць, інсайдер. Він не забирав дітей від батьків і не віз їх чортзна-куди у вагонах для худоби, але хай як йому хочеться ототожнитись із «росіянами» і співчувати їм, він продовжує «вболівати за своїх». Майстерно прописані психологічні моменти: по обидва боки – як із «червоного», так і з «коричневого» – люди однаково різні:  співчуття і заздрість, любов, гнів – ти відчуваєш усе незалежно від партійної належності. Хоча, зізнатись, австрійці у тексті здаються трохи людянішими за борців із куркулями. «Вболівання» дається взнаки, мабуть.

Видана у вісімдесят третьому в Німеччині «Вивезена» близько семи років тому вийшла японською, але жодною іншою мовою її не перекладали. Український читач отримав доступ до роману тільки цього року завдяки видавництву «Критика», а прообраз головної героїні лише кілька років не дочекався перекладу її історії на Батьківщині.

Анастасія Москвичова