Якось так склалось. Хоча улюблене – «трясця» – таки частенько звучить. Колись в дитинстві спробувала вивчити слово-два, батьки (дякую) сприйняли з гумором… Попри те одним з моїх улюблених авторів був і буде Лесь Подерв’янський. Якщо Ви подумали: «О, діагноз», можете далі не читати :).

Усім іншим пропоную його розповіді на творчому вечорі у Львові про лайку (куди ж без цього), політику (без коментарів) та мистецтво (бо воно усюди, як і саме життя).

Про політику і КГБ

Це суто українська хвороба – оця тотальна заполітизованість, і це дуже звужує око у наших людей.

Якщо від всього людства, від всієї землі відняти українську політику – то залишиться ще дуже-дуже багато. Світ насправді набагато цікавіший, ніж українська політика. Мені б не хотілося, щоб люди зациклювалися на цих дебільних речах.

Якщо ви хочете вижити – ви маєте самовдосконалюватись. Якщо ви цього не робите, ви деградуєте, лишитесь дебілом.

… Політикою займаються люди, які були невдахами в інших речах. Це не стосується бізнесменів… Але митець, який робить добре свою справу, не піде в політику. В політику піде людина, яка не відбулася в мистецтві. Малювати картини, грати в кіно чи в театрі – це набагато цікавіше, аніж сидіти з дебілами в Верховній Раді.

… Я люблю їх всіх (героїв своїх п’єс, – ред.). Навіть ті, які на перший погляд не дуже симпатичні. Але, якщо уважно прочитати, ви побачите, що автор їх любить, у автора немає жодного героя, якого він би не любив. От, до речі ви не знайдете в мене жодного полковника КГБ, жодного стукача про те, чого автор не любить, він не пише.

Про матюки

Наївно думати, що одна людина може придумати якісь матюки. Ці речі існують – принаймні з того матеріалу, який я знаю – більше 3 тисяч років. Оскільки за 3 тисячі років ця мова не зникла, а, наскільки відомо, це мова праслов’ян, які жили в Подніпров’ї ще за матріархату... Одна людина тут нічого придумати не може – так каже народ.

Будь-який літератор, який пише, може тільки піддавати якимось інтерпретаціям.

Я б гендерно не ділив на чоловіків і жінок: одні й ті ж слова можуть вимовлятися похабно і чоловіками і жінками, а також ці ж слова можуть не звучати похабними від мужиків і жінок.

Лайка – це страшна зброя, а зброєю треба володіти. Коли, наприклад, револьвер бере людина, яка не вміє користуватись – нічого доброго з того не вийде. Це ж саме з лайкою, і нема різниці, хто тримає в руках револьвер – Нікіта чи Клінт Іствуд.

Всім, хто не був в армії – раджу, це філологічна насолода.

***

«Моє почуття гумору завжди бореться з моїм вихованням». Ця актуальна фраза з соцмереж тільки підтверджує – лайка існує в нашому житті. І як багато інших, не зовсім приємних багатьом явищ, не може бути ігнорованою, бо вона просто є... Насправді, для мене було дуже незвичним побачити на сцені п’єси Подерв’янського. Можливо тому, що звикла в театрі лише до «дозволених добропорядних» речей, постановки творів шкільної програми з літератури, образно кажучи. Та, як казав великий Помпіду: «L´art doit discuter, doit contester, doit protester».

Лілія Кузік