Організовує тут літературні зустрічі та презентації. Цьогоріч видав власну збірку інтимної лірики "Стероїди". Має дві освіти — журналіста та філолога.

Які п´ять видань вважаєте шедеврами сучасної української літератури?

— "Воццек" Юрка Іздрика — дивує відвертістю. Після цього роману стає тепло. Хоча декому Іздрик може здатися зарозумілим. "Московіада" Юрія Андруховича — іронічний твір. Андрухович — мій улюблений автор, хоча обурюють його фрази типу: "Відділимо Галичину від решти України". "Століття Якова" Володимира Лиса — історична книжка, але читається легко, багато історій кохання, колоритних волинських слів. "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко — нарешті правда про визвольну боротьбу. Це те, про що забороняли писати в Радянському Союзі. Хоча там аж 800 сторінок тексту і багато самої Забужко. Воїни УПА говорять її словами. Зате вона відверта, іншим авторам цього бракує. Книжка новел "Голоси із ночі" Олександра Стусенка — написана містично з нотками геніального чорного гумору.

Які твори розчарували?

— Проблема нашої літератури — щоб книжку взяли до рук, її треба розрекламувати. І часто те видання не варто шаленої реклами. Розчарували "Записки українського самашедшого" Ліни Костенко. Забагато негативу, бракувало сюжету. Книжку можна було написати вдвічі тоншою. Трохи виписався Артем Чех. Видавництво "Фоліо" змушувало його писати книжку одну за одною, ставило терміни. Для письменника це неприпустимо. Хоча Ірен Роздобудько теж штампує твори, але їй удалося створити свій літературний світ. Кинув читати романи популярної Люко Дашвар після "Мати все". Авторка стала надто передбачуваною, не хоче експериментувати. "Мантру-оману" вінничанки Вікторії Гранецької взявся читати, бо землячка перемогла на "Коронації слова". Але не вразила — передбачуване закінчення, бракувало свіжості. "Пів´яблука" Галини Вдовиченко став вибором видавців 2008-го. Я прочитав, але так і не зрозумів чому. Її "Тамдевін" значно кращий роман.

Як ставитеся до суржику та матів у літературі?

— Не треба прикрашати світ. Деякі герої не можуть говорити чистою літературною мовою. Ще Котляревський вживав просту народну мову. У Михайла Бриниха є чудовий роман "Шахмати для дибілів", написаний суржиком. Матюків найбільше в Ірени Карпи, але це її покликання — дивувати й викликати відразу. Її "Перламутрове порно" люблять читати жінки.

Незважаючи на сцену сексу, роман Шкляра "Ключ" читають в 11-му класі. Які твори включили б до шкільної програми?

— Додав би "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко. Учителі не мають соромитися обговорювати з дітьми природні речі. Ще варто читати в школі романи "Рекреації" Юрія Андруховича, "Залишенець" Василя Шкляра, "Століття Якова" Володимира Лиса, "Темна вода" та "Зоопарк, або Діти до 16" Андрія Кокотюхи. Марію Матіос можна всю читати, особливо "Солодку Дарусю" та "Майже ніколи не навпаки". Так, її твори сумні, але література не повинна бути веселою. Щодо "Щоденника страченої" — не впевнений, мені давалася важко, це книжка для жінок. Наші бабусі обурюються, що в школі задають "Гаррі Поттера". Але хай читають, адже це дихання часу. Гаррі Поттер привчить їх читати, а потім піде й серйозніша література.

Які видання купують найчастіше у книгарні?

— "Теплі історії до кави" Надії Гербіш, "Многії літа. Благії літа" Мирослава Дочинця та "Триста поезій" Ліни Костенко. Найчастіше крадуть книжки Василя Шкляра.
 

3 години витратив Василь Пастушина, щоб прочитати роман "Ґудзик" Ірен Роздобудько. Цей твір він прочитав найшвидше. Найбільше часу — два роки з перервами — забрав "Улісс" ірландця Джеймса Джойса. Видання має майже тисячу сторінок, на яких описаний один день. За останні 10 років Василь прочитав близько 3 тис. книжок.

Поліна РОМАНОВА