Ім´я Ігоря Павлюка потрапило до поважного списку всесвітньо відомих майстрів пера у книзі американського видавництва «Письменники Європи». Окрім того, він - перший і поки що єдиний з українських авторів, якому вдалося надрукуватись в одному з найпотужніших світових інтернет-магазинів Amazon.com. Його спільна з Юрієм Лазірком книга Catching Gossamers («Ловлячи осінні павутинки») вийшла трьома мовами: українською, англійською та російською.

- Як вам вдалося вийти на світовий рівень?

- Вікно у світ - друге дихання. В Україні задихаюсь сам від себе. Тут отримав чи не всі можливі літературні премії. Після цього в моєму віці може настати або повна деградація з підсіданням на плящину, або рух на нові обрії... Із 17 років почав подорожувати світом. Навчався у Петербурзі, де відкрив у собі поета. Згодом мене запрошували на літературні фестивалі у Польщу, Грузію, Білорусь, в Ірландію, Туреччину... У США жив упродовж року. Але найбільшим поштовхом до виходу на світовий рівень стала зустріч з Юрієм Лазірком...

- А як ви знайшлись?

- Свояк свояка бачить здалека. Особливо тонко відчувають рідну душу у часі і просторі поети. Юрко - родом зі Львова. Але на початку 1990-х емігрував в Америку. Він - непересічний поет, чудовий філолог. Юрій знайшов мене на сайті «Поетичної майстерні». Почали листуватись. Хоча ніколи не бачились, відчували спорідненість душ. Він запропонував видатись разом в «Амазонії». Вирішили опублікувати по двадцять віршів трьома мовами - англійською, українською та російською.

- Чому обрали англійську та українську - зрозуміло. А як зупинились ще на російській?

- Російська література є потужною у світі. Зрештою, російська діаспора як в Україні, так і по всій Америці велика. З точки зору комерції це перспективно.

- Тобто поезія у світі може бути комерційною?

- Поезія - не комерційна. Але «Амазонія» - одне з найпопулярніших видавництв з потужною мережею інтернет-продажів. Видавшись там, якщо не станеш мільйонером, то принаймні будеш відомим у світі. Вже відчув це. Навіть японці і китайці включили мене до своїх енциклопедій.

- Хто працював над перекладом поезій у книзі «Ловлячи осінні павутинки»?

- Мої вірші англійською переклали Юрій Лазірко разом ще з кількома редакторами - американськими поетами. Я ж переклав російською вірші Юрія. Мою поезію російською перекладають кілька поетів-філологів - Євгенія Більченко, Тамара Дяченко, Люба Лібуркіна...

- Книга вдало проілюстрована. Хто автор малюнків?

- Обкладинку і мій розділ проілюстрував художник-графік, Шевченківський лауреат Іван Остафійчук. А поезію Лазірка ілюстрував Володимир Якубовський.

- Чи можна знайти це видання в книгарнях України?

- Книга продається в «Амазонії» за 9,5 долара, тобто приблизно за 80 гривень. Це велика сума для України. А ставити меншу ціну для нашої країни видавництву не вигідно. Єдиний варіант - перевидання книги в українському видавництві. Але від цього втратиться сенс проекту, його загальномистецький магічний загадковий флер. Хто захоче купити книгу -знайде її в світових інтернет-магазинах. Презентація книги відбулась у Львові на Форумі видавців, викликавши чималий ажіотаж.

- Тобто ви не намагаєтесь всіма можливими і неможливими способами просунути книгу?

- Пишу не для того, щоб видавати свої тексти і продавати їх. Без слова не можу дихати. Поезія для поета є молитвою. Класичним поетом був Ісус Христос. Всі решта хочуть дотягнутись до Нього. Пишу не для заробітку чи слави. Поезія - обмін тонкою енергією з Всесвітом.

- Ви - перший з українських авторів, кому вдалося з´явитись на Amazon.com. Невже українцям настільки важко вийти на світовий рівень?

- Україна - єдина з європейських країн, яка не дає грантів своїм письменникам на розвиток, публікацію творів на світовому рівні. Англійці запропонували мені видати ще одну книгу, але їм потрібен грант від нашої країни на переклад творів англійською. А в нас немає такої програми. Потім питають, чому 50-мільйонна країна не має жодного Нобелівського лауреата? Ірландія, де населення не перевищує 3 мільйонів, має чотирьох Нобелівських лауреатів. Світ не знає про духовні досягнення українців. Нас і надалі сприйматимуть як колонію Росії.

Приємно було, коли Катерина Ющенко прислала мені лист, у якому дякує за книгу «Ловлячи осінні павутинки» і зазначає: «Я певна, що існує великий ринок для таких перекладів на англійську та на інші мови. Це зробить Україну та все українське більш доступним. І хто знає, може, Україна зрештою отримає Нобелівську премію з літератури». Всі це розуміють, але чому ж немає програми підтримки письменників?

- В американському видавництві Generеl Books LLC вийшла друком книга «Письменники Європи», до якої увійшло двоє українських письменників, серед яких і ваше ім´я...

- Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. До списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами.

- У вас багато як поетичних, так і прозових творів. Який із жанрів для вас рідніший?

- За покликанням я - поет. Але головне - слово. А те, в яку стихію воно вплітається, - не важливо. Проза - для мене теж поезія, але в розрідженому вигляді. Поезія - музика, написана словами, ворожіння словом. Але в прозі можна більше визначати характери. Якщо брати з комерційного боку, проза - вигідніша, аніж поезія. Зараз маю пропозицію з Німеччини. Пропоную їм видання моїх прозових творів.

- Ви - поет класичного напряму. А як ставитесь до молодих поетів, у творах яких часто важко побачити зміст і форму?

- Молоді поети - це як Ісус Христос до розп´яття. Вони ще не поставили остаточної крапки у своєму шляху до форм та змісту. Важко передбачити, чи стане молодий поет справжнім майстром слова-духу, слова-душі. Це як неможливо передбачити своїх дітей. От моя старша донька поїхала у французький табір, але раптово вирішила звернути в Іспанію, бо зустріла на шляху свою любов. Я шокований... Але ціную свободу вибору.

- Доньки перебрали талант батька, бачите вже їхні перші проби пера?

- Старша донька пише щось англійською. Випадково на її інтернет-сторінці побачив - і був вражений образністю цих творів. Молодша теж творча особистість - малює. А нещодавно натрапив на її зошит, який був рясно списаний новелами. Вирішив не читати і нічого не випитувати. Якщо дитина ховає свої твори, з цього може вийти щось серйозне.

Але знаючи, що таке література і особливо жінки в літературі, не хотів би, щоб мої доньки стали письменницями. Література - велике навантаження, яке часто псує психіку. З творчими жінками важко знайти спільну мову, тому вони часто в особистому житті нещасливі.

- Якими є ваші подальші творчі кроки?

- Окрім літературної сфери, працюю також у науковій. Захоплююсь драматургією. Мрію про своє кіно. У Волинському драмтеатрі вийшла у світ постановка за моїми віршами «Алергія на вічність». У Львівському театрі ім. Лесі Українки поставили «Вертеп». Зараз співпрацюю з режисером Театру ім. М. Заньковецької - народним артистом України Григорієм Шумейком.

- Кажуть, якщо людина творить водночас у різних напрямах, то вона розпорошується...

- Наші діди-прадіди не вирощували лише картоплю чи цибулю. Вміли знаходити гармонію в саду, на полі, в господарстві. Змінюючи рід занять, водночас відпочиваєш. Так і з творчістю. Є спільний духовний стержень, а жанри не мають значення.

Інна Корчук