«Андрій Кокотюха – він не любить, він ненавидить футбол. В цьому була своя інтрига, щоб людина, яка ненавидить футбол, написала про нього. Але він – професіонал, у своєму оповіданні він зміг закамуфлювати свої думки і своє ставлення істинне», - розповів ZAXID.NET укладач збірки Сергій Жадан.

Не дивно, звичайно, що при цьому Андрій Кокотюха все-таки написав оповідання про гру у футбол «під примусом» (і це, до речі, не єдине таке оповідання у збірці). Однак так чи інакше, а одинадцять різних українських письменників, з різних регіонів і з різним ставленням до цієї гри завдяки футболу таки змогли об’єднатися під однією палітуркою.

Об’єднатися, щоб гнобити збірну?

Сам упорядник збірки Сергій Жадан, щоправда, не надто вірить у те, що футбол, і, зокрема, Євро-2012 зможуть об’єднати не лише письменників, а й всю Україну. Принаймні, відповідаючи на запитання ZAXID.NET, чи зможе чемпіонат Європи з футболу наступного року об’єднати українців, харківський письменник зазначив:

«Думаю, ні. Якби він проводився там чотири роки тому, то, безперечно, так. Я пам’ятаю Мунадіаль, коли кожна перемога збірної України викликала ейфорію від Донецька до Львова. По-перше, через спортивний результат, тому що команда вигравала, по-друге, була гордість за свою команду національну. Я думаю, що більш об’єднуючого національного чинника за всю історію незалежної України, мабуть, і не було. Навіть Помаранчева революція таким чинником, безперечно, не була, тому що вона все-таки поділила країну, а не об’єднала. А от перемоги національної збірної тоді об’єднували. А наступного року, є в мене підозра, що навіть перемоги, навіть яскрава гра, якої в принципі, не знаю, чи варто очікувати від нашої команди, навряд чи буде об’єднувати нашу країну. Занадто багато протиріч, занадто неоднозначне ставлення до тієї самої національної команди, до Федерації футболу, до плану підготовки Євро, до ідеї самого проведення Євро».

Земляк Сергія Жадана Сашко Ушкалов, автор оповідання «Бутси», який продовжив футбольну тему, підготувавши для спільного польсько-німецького проекту есей з оглядом українських міст-господарів Євро-2012, в об’єднання українців на тлі Євро-2012 теж не вірить. Каже, що цей турнір для України сьогодні – не стільки футбольний, скільки бізнесовий проект. На запитання, чи може українців об’єднати футбол в принципі, Сашко теж відповідає зі скептицизмом:

«Думаю, що ні, тому що футбол в Україні – це така штука суто регіональна. Кожне місто вболіває за свій клуб. А, на жаль, збірна в нас – не того рівня, щоб об’єднати всю Україну. Хіба що український фанат об’єднається для того, щоб цю команду гнобити, не більше, не менше. Ну, це зараз. Не знаю, може, Блохін щось за останні 8 чи 9 місяців до Євро зробить… Принаймні, за ту збірну України, яка грає сьогодні, я вболівати не буду».

Теза друга: український футбол – чинник дезінтеграційний? 

Не вірить в об’єднання українців довкола Євро-2012 і футболу загалом і поет, перекладач та публіцист Андрій Бондар. Більше того, за його словами, чинна влада і не думає про те, щоб використати чемпіонат Європи з футболу саме з цією метою.

«Євро-2012 я б не наважився називати об´єднавчим чинником. Якби я таке сказав, то мимохіть підтримав би якісь офіціозні ілюзії. Точніше, навіть не ілюзії, а абстракції. Нікому з тих, хто тепер при владі, не залежить на жодному об´єднанні людей. Усе це лише бла-бла-бла. Просто їм треба підвести під це побільше патетики, щоб вдало розвести "плебс", створити "сірий шум" для своїх темних оборудок. Це певний бізнес-проект із багатьма невідомими. За умови справжнього, а не фіктивного об´єднання країни ця влада не протрималася б і п´яти хвилин» , - сказав Андрій Бондар у коментарі для ZAXID.NET.

За словами поета, який у складі «Літературної збірної України» написав есей «Мій дирдир», футбол в принципі є дезінтеграційним чинником. На рівні вболівання за національну збірну може виявитися (і завжди виявлялось) якесь почуття єдності «від Сяну по Кавказ», але на клубному рівні вступає в дію корпоративний принцип, наголосив він.

«Можна скільки завгодно розводити патетику і прикладати руку до серця під час звучання державного гімну. Але погляньте, як "любляться" між собою головні архітектори Євро - Суркіс, Ахметов і Ярославський. Це, безперечно, бізнес-проект "заклятих друзів", які обов´язково стригтимуть на ньому купони. А людям підкидають різноманітний пафос. Тому в цьому плані я би був дуже стриманим. "Футбол як національна ідея" - така ж фікція, як і "горілка як національна ідея". До того ж, слід також узяти до уваги посилення відрази до цієї забави. Навіть у деяких найзавзятіших футбольних уболівальників. Уже не кажучи про те, що є в країні досить високий відсоток людей, яким футбол або зовсім по цимбалах, або й навіть осоружний. Як об´єднати навколо футболу таких людей? Думаю, можна лише сподіватись, що ми переживемо Євро-2012 без фатальних втрат» , - заявив Андрій Бондар стриманий оптимізм.

Натомість молодий письменник Макс Кідрук (автор оповідання «Трансфер»), який зараз проживає в Києві, з тезою про те, що футбол для України є більш дезінтегруючим, ніж інтегруючим чинником, не погодився:

«Попри те, що в нас є якась конкуренція між «Динамо» і «Шахтарем», все одно, коли, скажімо, «Динамо» не виходить в Лігу Чемпіонів, я думаю, українці будуть вболівати за «Шахтар». На даному етапі він в нас є об’єднавчим. В нас немає такого, як є зараз між «Реалом» та «Барселоною», які б’ються на полі, б’ються за полем, поливають одне одного брудом в інтерв’ю і так далі. Тому я не думаю, що футбол є роз’єднавчим чинником».

Саме ж запитання автора цих рядків про те, чи може Євро-2012 об’єднати Україну, Макс Кідрук взагалі сприйняв із помітним подивом. «А нам хіба треба об’єднувати країну? Я думаю, що якщо насправді треба її об’єднувати, то Євро-2012 тому не дуже допоможе. Позитивне явище – в тому, що хоч дороги збудували, аеропорти, тощо… Але я не бачу необхідності «об’єднувати» Україну. Україна поки що – єдина держава, і попри те, що є якісь розбіжності в політичних поглядах, я думаю, що все-таки більшість молоді бачить себе громадянами однієї держави і не розділяють її на Захід і на Схід», - зазначив письменник.

Теза третя: об’єднання на місяць

Володимир Сергієнко, який вже у своєму есеї «Футбол+Свиня+Собака» розмірковував на суспільно-футбольні теми, теж оптимістично дивиться на об’єднавчий потенціал спорту №1 в Україні.

«Футбол повинен об’єднати українців, тому що я не знаю випадків, коли б український клуб виступав на міжнародній арені, і хтось казав: «Це – не моє». Тоді Україна – це одне ціле. Якщо взяти будь-який виняток і спробувати його видати за правило, то, звичайно ж, є і «шахтарські» вболівальники, які не будуть вболівати за «Карпати», але це – вболівальники своїх клубів. Але якщо буде грати українська збірна, то ні той, ні інший не відмовляться вболівати за неї, хоч в збірній є представники різних регіонів України», - зазначив він у коментарі для ZAXID.NET.

«Щодо Євро-2012, то це хороший момент, щоб завдяки футболу, як це буває в інших країнах, навіть політичні партії забули про свої відмінності. Країна об’єднується в єдиному пориві, коли ми граємо на своєму полі, коли батьківщина стоїть за тобою, у футболістів з’являються додаткові сили. Я думаю, що мінімум чвертьфінал ми маємо завоювати», - додав він.

Щось схоже можна було почути і від львівського письменника Юрія Винничука (щоправда, попередньо він наголосив, що є «дуже далекою від футболу людиною», а в його оповіданні «Ті, що стежать за нами», цей спорт виникає лише епізодично). Навіть визнаючи, що Євро-2012 є для українських можновладців насамперед бізнес-проектом, на якому можна відмити великі гроші і добре розбагатіти, у можливість об’єднання львівський письменник вірить. 

«Але це таке, знаєте, поверхове об’єднання, тому що будь-яка участь збірної України в чемпіонатах завжди об’єднує країну, але це не означає, що відбудеться якесь об’єднання на вищому рівні. Треба ще чекати, коли в кількості населення переважать принаймні ті, хто народилися в 80-х і 90-х роках. Поки що все буде перебувати в такому стані, як зараз», - зазначив Юрій Винничук.

Отже, навіть у найбільш оптимістичних прогнозах письменників з «Літературної збірної України», Євро-2012 об’єднає українців максимум на місяць. І якщо слова Юрія Винничука про те, що для справжнього, не виключно навколофутбольного, об’єднання українців доведеться іще трохи почекати, видаватимуться читачеві занадто сумними, то йому залишиться хіба що повірити переконаності Макса Кідрука в тому, що насправді не потрібно об’єднувати те, що вже і так єдине.

Данило Мокрик