Із переліченого я не виривала сторінок і не закреслювала чогось не вподобаного. Навпаки майже після кожного інтерв’ю позначила, як воно читалося: «швидко й піднесено», «песимістично й завуальовано», «рівно, без емоційно», «сутужно», «дуже по-українському, рідно», «вельми сумно» і навіть «душевно, по-татусевому». Про кого особисто йдеться, зрозумієте далі. Бо пані Славінська мала рацію і в тому, що письменники в розмовах намагалися бути відвертими, себто вони були собою, що й передалося під час читання…

Цікаво, що читала я інтерв’ю у довільному порядку: спершу тих, чию творчість найбільше люблю, відтак, чиї імена найбільш популярні, а наостанку – ті, про кого говорять менше, але, як виявилося, вони зачепили найбільше. І запам’яталися, і зосталися, і хочеться ще… Це, як із їжею. Адже цю книжку (з дозволу авторки) можна прочитати за день, а можна дозувати, «їсти порціями». Як от бутерброди, присмачені різними інгредієнтами: звичним маслом, солодкою згущівкою, нечастою вдома ікрою або й геть якоюсь непопулярною в українській кухні помадкою… Нехай пробачить мені Юрій Позаяк, але, на диво, саме його висловлювання припали мені найбільше до смаку, себто замінили вишуканий і дороговартісний наїдок. Його по-викладацькому стислі й водночас влучні, дотепні, дуже тонкі, хоч і з відчутними нотками розчарування й відчаю відповіді добряче зачепили…

Також до душі припали – такий собі дитинний татусь Іван Андрусяк,схожий, хіба трохи доросліший, люблячий татко Анатолій Дністровий,відчайдушний і теплий у висловлюваннях Іван Малкович, великий українець, рідний серцю Тарас Прохасько і відверта поціновувачка справжні цінностей, усього найважливішого у житті Ірен Роздобудько.

Змусили задуматися і запечалитися, як мені видалося, сумний під час розмови Юрій Андрухович, великий вболівальник за свою країну, за кожне її місто, теж час до часу зажурливий Сергій Жадан та нині, на превеликий жаль, покійний Олесь Ульяненко.   

Вразив категоричністю і надто відвертими любов’ю і ненавистю до тих або тих персоналей сучасної України Юрій Винничук, який водночас видався доволі азартним сміливцем. Так само відкритою критикою відзначився іЄвген Положій.

Енергійністю, багатослівністю й помітною піднесеністю відзначилися великодушна і глибокодумна Лариса Денисенко, не схожий на інших у своїх поглядах на дійсність Андрій Кокотюха, не менш своєрідна Лада Лузіна, ще той інтелектуал Віктор Неборак, відчутна європейка Світлана Пиркало, дотепна, весела у розмові й загалом світла людина Світлана Поваляєва.

Поміркованою «екзотичністю» відзначився мені Любко Дереш, «по-вчительському й навчаюче» – Іван Драч, добрим спокоєм, але й самотністю – Євгенія Кононенко, передусім відданим і люблячим сім´янином Іван Ципердюк, зворушливо, таємниче і злегка на віддалі трималася Галина Пагутяк, а під відповідями Юрка Іздрика мені написалося: «А це говорилося серйозно?»

На одному диханні і з посмішкою на вустах прочиталося інтерв’ю зОлександром Ірванцем. До речі, саме його найчастіше згадували колеги-письменники... 

Цікаво, що коли хтось досі не відповів собі, що таке  щастя, у цій книзі ви маєте можливість прочитати більше десяти (!) роз’яснень чи то пак асоціацій із цим поняттям! А ще відшукаєте багацько думок щодо таких популярних слів,  як  «Україна», «кохання», «юність», «юрба», «життя», «дружба», «література», «любов» «творчість», «ні» та інших. І навіть дізнаєтеся із чим асоціюються нашим літераторам такі імена, як Юрко, Юля, ба навіть Янукович. 

А ось і висловлювання 33-х героїв, які не залишили байдужою.

1. І.Андрусяк: «Український менталітет – дуже м´який. Не випадково говорять про жіночність українського характеру». «Пам´ять – це молитва».  

2. Ю.Андрухович: «В Україні навіть столиця провінційна, а що вже тоді казати про українську провінцію?»

3. Ю.Винничук: «Повчання нищить твір». «Я до православ’я ставлюся негативно. Православні країни – найбідніші країни в Європі…» 

4. Л.Дашвар: «Коли людина в чомусь сумнівається, значить, совість не спить». «Усвідомлення чужої негативної енергетики – вже захист». 

5. Л.Денисенко: «Самообман – це тягар міської сучасної людини». 

6. Л.Дереш: «Те, що відбувається зараз у країні – благо і вища справедливість. Треба, щоб народ цього наївся та більше такого не захотів». «Художня література має приносити насолоду. Більше вона і не дає нічого – це розвага, навколо неї будується культура, ведеться спілкування». 

7. А.Дністровий: «Мені здається, що люди, які не сумніваються, – найстрашніші люди в житті». 

8. І.Драч: «На жаль, у нас дуже мало таких меценатів, які люблять Україну до глибини кишені. До глибини кишені Україну люблять тільки бомжі».

9. С.Жадан: «Челсі» – футбольний клуб, який я ненавиджу всіма своїми фібрами… Футбол загалом утрачає драматизм і щирість. Мене це насторожує…» 

10.  Ю.Іздрик: «Жінка – дивна біологічна структура довкола отвору. Досконале створіння антропоцентричного космосу… Чоловік – у структурі Творіння ужитковий бонус до жінки…»

11. О.Ірванець: «Україна – гірка і пречиста, свята і ненависна. Це країна, яку сто разів ненавидиш, а потім навпаки думаєш, що вона не така вже й погана…» «Сміх – це те, що робить людину людиною». «Честь – річ, яку в принципі треба берегти. А якщо продавати, то якнайдорожче». «Добре, коли багато хто за тебе, але погано, коли за тебе тільки ти один». 

12. О.Кабанов: «Патриотизм – быть личностью, а не толпой». 

13. А.Кокотюха: «У нашій країні алкоголь заміняє гроші. Ніде більше не можна розрахуватись або віддячити за якусь послугу бухлом». «Той, хто хоче себе постійно контролювати, просто себе боїться. Бо усвідомлює власну гадість». «Політика – для лінивих людей, які нічого робити не вміють і не хочуть». 

14.  Є.Кононенко: «Думаю, котів більше люблять ті, у кого потенціал любити самим, а собак люблять ті, хто хоче бути любимим, кому подобається отой відданий собачий погляд…»

15.  А.Курков: «Соціальна весна у нас почнеться тоді, коли у нас почнуть посміхатися політики, і їхня посмішка буде доброю і щирою». 

16.  Л.Лузіна: «Если ты читаєш только Донцову, то это диагноз. Но если это просто разные фазы настроения…» 

17.  Ю.Макаров: «Поезію треба вміти читати. Для цього потрібен талант. Можливо, ще більший, для писання віршів». «Українець – це людина, яка вважає Україну своєю батьківщиною». 

18.  І. Малкович: «И-ги-ги – це слово з нашої «Абетки». Хоча до нинішньої ситуації більше пасувало б И-хи-хи й О-хо-хо». 

19. Т.Малярчук: «Європа – це насамперед відповідальність. А у нас усі бояться відповідальності». 

20.  К.Москалець: «Ціль полягає в тому, щоби стати людиною ще в цьому житті…»

21.  В.Неборак: «Хороша література стимулює до якихось дій». 

22.  Г.Лайон Олді: «…человек слаб, а творческий человек слаб вдвойне. Но и силен вдвойне».

23.  Г.Пагутяк: «Що може бути смішніше, ніж відьма, обвішана хрестиками, яка ходить до церкви, а таких зараз повно». «Уникати зла – означає не побільшувати його в світі». 

24.  С.Пиркало: «Освітлене перестає бути страшним. Те, про що говорять, уже не лякає». 

25.  С Поваляєва: «Людина – це набір масок. Те, що ми називаємо «Я», бо якоїсь остаточної відправної крапки немає.» 

26.  Ю.Позаяк: «Раніше я думав, що історія це просто наука, яка описує минуле. Тепер же виявилося, що вона не описує, а змінює минуле, як їй заманеться. Таке не під силу й Сатані, а історикам раз плюнути». «Небалгозвучна «щ» доречна на початку таких слів, як щур, щука, щербатий. Але в нашій мові з неї починаються також щастя і щирість. Ну що ж, яка літера, така й щирість, таке й щастя…» 

27.  Є.Положій: «Наша політика – наче заповідник. Але насправді я вважаю, що козлів, баранів і мавп не потрібно ображати, порівнюючи із людською породою». 

28.  Т.Прохасько: «У Києві для мене замало україномовного фону. Я себе тут не відчуваю рідно. Це як заходити у воду – температура комфортна, але ти відчуваєш, що ти в чомусь…»

29.  С.Процюк: «Гени пальцем не роздушиш».

30.  І.Роздобудько: «Успіх дається тоді, коли в тебе вся голова у шишках!» «Люди, для яких поняття любові не існує – самі не існують».

31.  Н.Сняданко: «Бути або не бути письменником – це як стать, сексуальна орієнтація, зовнішність, колір очей – позбутися цього так само важко, як і набути, воно просто є (або немає)». «Можна трактувати успіх як володіння чимось, що недосяжне для інших…»

32.  О.Ульяненко: «Всі так хотіли, щоб я помер, а потім би вони мене жаліли…»

33.  І.Ципердюк: «Набагато краще жити, ніж писати про життя».

Жанна Куява