Re: цензії

Про що роман Міли Іванцової «Вітражі» (видавництво «Нора-Друк»)? Я б визначила так: про повернення смаку до життя. Киянка Поліна у нелегкий для себе період отримує від видавців замовлення перекласти роман відомої французької письменниці українською, і це виводить її на розкриття власної сімейної таємниці…

У другій, «закулісній» лінії роману присутня Франсуаза Саган, за переклад роману якої ніяк не може взятися Поліна. Вона починає цікавитися життям Саган… Можливо, ще й тому, що саму її свого часу виховала бабуся Ніколь, яку доля закинула після Другої світової війни із Франції до Радянського Союзу...

- Міло, як Франсуаза Саган потрапила до персонажів, нехай другорядних, «закадрових», роману «Вітражі»? Доводилось, як перекладачеві, працювати із її текстами?

- Важко пояснити, чому я туди її вплела. Чесно кажучи, в якийсь момент вона стала моїй героїні цікавішою за її твори. Мені так само. Франсуаза Саган була дивовижною. Завжди «на виду» - і дуже самотня одночасно. Я багато про неї довідалась, коли писала «Вітражі» і рила все глибше та глибше «під неї».

Звісно, я читала твори Саган. Вперше - ще у радянські часи, у 1982 році (на 1500-річчя Києва), коли водила французів столицею, і вони подарували мені тоненькі кишенькові книжечки «лівр де пош». То було «Трохи сонця у холодній воді» та «Чи любите ви Брамса?». І ми, студенти філфаку, раділи тоді, читаючи «справжні французькі книжки». Вони й досі стоять у мене на видноті у книжковій шафі серед інших французьких книжок, словників та енциклопедій. Може, в слушну хвилину потрапили на очі, і щось «клацнуло» в мені. А вже потім я термосила знайомих, просила привезти мені з Франції книжку-біографію Саган… Фільм про неї роздобула недубльований, дивилась, мов зачарована, як акторка вжилася в образ Саган-дівчини та Саган-багатійки - найвідомішої письменниці Франції, а згодом – самотньої Саган, що згасала, втративши усі свої статки, а з ними і «друзів»... Я плакала наприкінці фільму, мовби була з нею поруч.

- Про деякі факти з біографії Саган я довідалась саме з роману «Вітражі», роману «не про Саган»… А яке відкриття найбільше вразило автора під час роботи над романом?

- Що найбільше вразило, я розповіла своїм читачам. Може, не настільки емоційно, як би могла, пишучи роман саме про неї, бо ж Саган у мене не головна героїня, а фонова. Але якщо її постать, життя та творчість зацікавлять моїх читачів - я буду рада. Минуло лише п’ять років по її смерті. І багато вже написано і знято про письменницю. Вона знову виринула з несподіваного забуття, у якому померла, знову стала «модною», подробиці її життя перемиваються ЗМІ… А тим часом син Саган, що взяв на себе зобов’язання з боргів матері перед державою, не відмовився від такого «спадку», щоб мати право розпоряджатися її творчим доробком. І тепер помалу виплачує той борг, збирає та систематизує твори матері і мріє заснувати фонд імені Франсуази Саган для підтримки молодих письменниць. Мене чи не найбільше вразило те, як держава обійшлася зі своїм генієм, письменницею, яка принесла своїми книжками неабиякі кошти Франції, зробила країну більш знаною у світі. Мене цікавлять жіночі долі Піаф, Шанель, Саган… Це дивні, сильні, геніальні жінки... Водночас самотні, беззахисні, кожна зі своєю внутрішньою трагедією. А може, без того внутрішнього надриву людина і не може створити чогось вражаючого? Можливо, лише переживши падіння та підйоми, усвідомивши їх і не озлобившись на життя, отримуєш право вийти до людей і подарувати їм щось значуще? Не знаю… Адже Франсуаза Саган прожила життя «навпаки» - перший і вражаючий успіх звалився на неї у 19 років, а померла вона у забутті та у бідності. А може, всім своїм дивним життям вона й заплатила за той приголомшливий перший успіх? Не знаю.

- Чи немає у планах думки перекласти роман для французького читача?

- Думаю, мій роман було б цікаво почитати і французам. І з точки зору нашого погляду на «їхню» Саган, а також, щоб допомогти їм уявити собі життя наших людей за останні років шістдесят… Мрію, щоб мій твір було перекладено французькою. А може, ще й екранізовано.