Про масонів тепер не чув хіба глухий, оскільки навіть в Україні про них останнім часом багато інформації. І це виглядає дещо парадоксально, адже масони – втаємничена й закрита організація, що суперечить адекватному висвітленню її діяльності. Слідом за дослідженням В. Савченка „Україна масонська” з’явилась і праця Оксани Крижановської. На відміну від книги В. Савченка, цю монографію виконано на високому науковому рівні з точними посиланнями на історичні джерела й архівні матеріали, у супроводі двох рецензій докторів наук і великої кількості ілюстрацій. Дуже зручно, що в кінці праці розміщено короткий, але ємний „Словник масонської термінології та символіки”.

Важко сказати про масонів краще, ніж один із науковців, яких цитує авторка: „Де, коли і навіщо виникли франкмасони – знати це нам не дано”. Але саме те, чого ми ніколи не пізнаємо, О. Крижановська й намагається зрозуміти. Для подібних праць спільним є те, що в них історичний процес подано цілковито залежним від рішень масонів, якими були практично всі видатні постаті, від митців до політиків. Зокрема, всі новочасні європейські війни відбувалися між керівниками-масонами, хіба що тільки різних ступенів і звань (яких нараховують приблизно 1400). Із книги можна дізнатися також, кому було вигідно вигадати концепцію „жидомасонства”, що не має жодного стосунку до діяльності справжньої масонської ложі. Також багато цікавого дізнаємося про масона М. Грушевського й часи існування УНР, коли українські масони перейшли до активних соціальних дій. На жаль, мало місця присвячено масонському руху в ХІХ столітті, тоді як про участь Івана Котляревського в полтавській ложі „Любов до істини” хотілось би дізнатися більше. Він був оратором (вітією) ложі, тобто наглядачем за виконанням усіх масонських правил, обізнаність із якими не могла не відобразитись і на його творчості, передусім на „Енеїді”.

Звісно, науково-популярний статус видання спричинює певне спрощення в поданні фактів, проте в книзі О. Крижановської є й певні структурні недоліки. Зокрема, окрім стилістичних огріхів, сама назва книги не зовсім відповідає її змісту, адже з 8 розділів лише половина присвячена саме українським масонам, а в четвертому розділі „Польське та російське масонство”, обсягом 36 сторінок, про Польщу розповідається лише у п’яти невеличких абзацах. Одним із неоднозначних моментів дослідження є те, що авторка урівнює терміни “масонство”, “каменярі” та “вільномулярство”, тоді як правильніше все ж таки називати предмет її аналізу мулярами, а не каменярами. Хоча все це можна виправдати заплутаністю самої теми, бо коли маєш справу з таємним, то не уникнути й певної таємної мови, яка, власне, спонукає до наступних розкриттів таємниць.

Максим Нестелєєв