Інтерпретувати образ Христа свого часу намагалося чимало творчого люду. Згадаймо, як боротьбі з релігійним каноном були присвячені такі літературні твори, як «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Іуда Іскаріот» Леоніда Андреєва і «Плаха» Чингіза Айтматова, а також фільми «Остання спокуса Христа» Мартіна Скорсезе, «Євангеліє від Матфея» П’єра Паоло Пазоліні та «Страсті Христові» Мела Гібсона. Що ж до відомого португальського письменника Жозе Сарамаго, чий роман «Євангелія від Ісуса Христа» щойно вийшов у видавництві «Фоліо», то варто зазначити, що саме антиклерикальні твори цього автора завжди мали найбільший резонанс.

Оскільки Ісус давно вже став іконою нонконформізму не лише в літературі, а й у мас–медіа, то питатися, чи антицерковна притча «Євангелія від Ісуса Христа» Жозе Сарамаґо — це чергова постмодерністська єресь чи своєрідне випробування для віруючих, ніби як не випадає. Адже, з одного боку, антирелігійний роман «Євангелія від Ісуса Христа» Жозе Сарамаґо церква визнала образливим для католиків. З іншого боку, саме за цей роман автор отримав Нобелівську премію 1998–го року.

А ще ж саме цей твір Сарамаґо — як автора соціально–історичної прози та безперечного магічного реаліста — підсумовує його власний досвід «гуманізації Христа». Переповідаючи на свій копил біблійну історію, португальський письменник вдається до ревізії християнських канонів і водночас «оживляє» стосунки між літературою і релігією. Між іншим, саме за «реалізм, уміло вплетений у тканину фантастичного сюжету», Жозе Сарамаґо називають «португальським Умберто Еко».

Хай там як, але роман одного з найвидатніших письменників сучасної Португалії давно вже перекладений майже всіма європейськими мовами. Тепер ось з’явився переклад українською... З одного боку, ця подія виглядає цілком логічно — як на щирі зусилля України влитися в «європейську» спільноту з її сучасною культурою постмодерністського цинізму і пост–інтелектуального потягу до низової культури.

Що ж до сюжету самого роману Жозе Сарамаґо, то переказувати його наразі немає особливого сенсу, адже «Євангелія від Ісуса Христа», — це, по суті, критика християнської догматики з точки зору лівого гуманізму, а також «художня» інтерпретація Святого письма, і зокрема Нового Завіту. Так, Христос у Сарамаґо — це жертва, підбурювана апостолами на безглузді подвиги. Ось як виглядає одна з його суперечок із Всевишнім у романі: «— Господи, ось я стою перед Тобою голий, ти привів мене сюди, тож не барися і скажи мені сьогодні те, що Ти приготував для мене на завтра. — А хто тобі сказав, що Я збираюсь тобі щось дати? — Ти мені пообіцяв. Це не дар, це звичайний обмін. Ти хочеш забрати моє життя, а що Ти даси мені натомість? — Владу. — А славу, я не забув, що Ти пообіцяв мені й славу...» Як бачимо, Ісус покликаний протистояти старозавітному Богу–Отцю, і він, безперечно, протистоїть, але надто вже знущального тону набирає це «протистояння» в інтерпретації Сарамаґо.

З іншого боку, хоч прямої мови автора в романі нема, утім власними репліками герої висловлюють думки Сарамаґо щодо перипетій вічного сюжету. У якому «оновлений» Христос, будучи позбавлений «старої» героїки, живе у вічному страху перед смертю і особливо не змагається зі спокусами. «Батьку, батьку, навіщо ти мене покинув?» — вигукує він майже щоразу, як доля підкидає йому чергове випробування. В усіх канонічних текстах він каже це лише на хресті, але будь–який постмодерністський твір зазвичай грішить багатослів’ям, і тому нарікати зась. Оскільки перед нами не просто черговий переспів біблійного тексту, а справжнє тобі Євангеліє від Сарамаґо.

Ігор Бондар–Терещенко