Так само як «Аліса у Країні Див», історія про Пітера Пена і Венді була вигадана письменником для того, аби розважити малюків. От тільки бездітний Баррі вигадав Пітера Пена для п’ятьох братів Девісів, яких усиновив після загибелі їхніх батьків.

Романіст-невдаха

Майбутній письменник і драматург народився 9 травня 1860 року в шотландському містечку Кіррім’юрі й був дев’ятою дитиною в родині. Сім’я жила бідно (батько працював звичайним ткачем), але батьки доклали всіх зусиль для того, щоб діти отримали хорошу освіту. Завдяки цим зусиллям та допомозі старшого брата Джеймс вступив до Единбурзького університету, після закінчення якого переїхав до Лондона, де прожив усе життя.
До писемництва Джеймс прийшов із журналістики. Почавши кар’єру в якості музичного критика, він став відомим журналістом після публікації серії нарисів «Ідилії Старих Вогнів», у яких зображувалось далеко не ідилічне життя маленького шотландського містечка – з усіма його злиднями, пуританськими поглядами на життя, втручанням церкви в особисте життя людей тощо. Певно, саме успіх цих нарисів спонукав Баррі до написання декількох романів на соціальну тематику: «Маленький священик», «Сентиментальний Томмі», «Маргарет Огілві» (головною героїнею цієї книги стала мати письменника) та інших. Однак піднімаючи у цих романах серйозні питання, Баррі не міг дати відповіді, як їх вирішити, – і переводив оповідь у ідеалізоване романтичне річище, далеке від реальності. Романи не мали успіху серед читачів, але Баррі твердо вирішив стати письменником і переключився на драматургію.
Виявилося, що до написання п’єс у Джеймса набагато кращі здібності, ніж до великих літературних форм. Саме вистави прославили його в літературних колах. Спочатку Баррі перевів у драматичну площину декілька своїх романів, але справжнє визнання прийшло до нього після постановки п’єси «Кволіті-стріт» – комедії, яка зображує Англію початку ХІХ століття. Веселі постановки Баррі не внесли нічого революційного в жанр, але були написані з прекрасним знанням законів сцени та приваблювали дотепними діалогами – тож деякі з них досі йдуть на сценах англійських театрів.

Друг письменників і мандрівників

Однак сучасникам Джеймс Баррі запам’ятався не так своїми досягненнями у драматургії чи журналістиці, як винятковою добротою й порядністю. Завдяки цим рисам навколо Баррі постійно було багато друзів, серед яких – чимало видатних особистостей того часу. Письменник товаришував з Джоном Ґолсуорсі, Гербертом Уеллсом, Джорджем Мередітом, Робертом Льюїсом Стівенсоном, які не раз зверталися до нього з питаннями, вирішення яких вимагало об’єктивності та доброзичливості.
Крім письменників, серед друзів Джеймса були мандрівники. Баррі завжди цікавився подробицями подорожей та захоплювався відвагою дослідників. Він товаришував з відомими мандрівниками Африкою Полем дю Шайлу та Джозефом Томсоном. Показовою є дружба Баррі з одним із першовідкривачів Південного Полюсу капітаном Скоттом, вся команда якого загинула під час експедиції. Останнього листа Скотт написав саме драматургові. У посланні, яке знайшли на місці загибелі команди, дослідник просив Баррі потурбуватися про долю вдів та дітей восьми учасників експедиції. Письменник ініціював створення фонду для допомоги сім’ям загиблих, часто спілкувався з сином Скотта.
Але справді доленосною стала дружба письменника з подружжям Девісів, завдяки якій і з’явився всесвітньо відомий хлопчик, що не хотів дорослішати, – Пітер Пен.

П’ятеро дітей і Пітер Пен

Баррі познайомився з Сільвією та Артуром Девісами та їхніми п’ятьма дітьми 1887 року і дуже зблизився з цією родиною. Кажуть, він був таємно закоханий у Сільвію, незважаючи на те, що на час знайомства з нею уже три роки був одружений з молодою актрисою Мері Енселл, яка грала в одній з його постановок. Шлюб Баррі не був вдалим. Дітей у подружжя не було й врешті, проживши разом 25 років, Джеймс та Мері розлучилися.
Баррі проводив з Девісами більшість вільного часу й захоплювався теплими стосунками у цій родині. Однак 1906 року Артур помер, а за чотири роки пішла з життя його дружина. Недовго думаючи, Джеймс Баррі всиновив п’ятьох братів Девісів, перетворившись із бездітного чоловіка на багатодітного батька. Дослідники творчості письменника вважають, що Пітер Пен – це збірний образ п’ятьох малих Девісів, а казка про чарівного хлопчика виникла як сімейна оповідка й пізніше перекочувала до книжки.
Повість «Пітер Пен і Венді» була опублікована 1911 року. Ця книга увібрала в себе безліч тем з дитячого фольклору. Тут і індіанці, і русалки, і пірати, і феї і ще величезна кількість персонажів, які живуть у дитячій уяві. А головне – Пітер Пен, який є уособленням романтичної ідеї дитинства і всього того казкового й ідилічного, що пов’язане з цією порою. Тож незважаючи на те, що повість «Пітер Пен і Венді» написана для дітей, вона вже давно перейшла рамки дитячої літератури, і, на зразок «Аліси в Країні Див», стала улюбленою книжкою багатьох дорослих. Але не тільки це робить її унікальною. Цікаво, наприклад, те, що імені Венді до появи повісті в англійській мові не існувало. Справа в тім, що одна з подружок малих Девісів називала Джеймса Баррі «friendy» (зменшувальна форма від англійського «friend» – «друг»). Однак дівчинка не вимовляла декількох літер, тож замість «френді» у неї виходило «венді». Так і з’явилося ім’я однієї з головних героїнь повісті, яке стало широко вживаним у англомовних країнах. А до десятої річниці виходу повісті у Кенсінгтонському лісі в Лондоні (де відбувається дія повісті) несподівано з’явився пам’ятник Пітеру Пену. Натовп, який зібрався подивитися на скульптуру хлопчика, довго ламав голову над тим, звідки вона взялася – а пізніше з’ясувалося, що пам’ятник літературному персонажу встановив з допомогою знайомого скульптора сам Джеймс Баррі. Таких історій, пов’язаних з повістю та її головним героєм, можна знайти ще чимало. Воно й не дивно – адже хлопчик, який вміє літати, став мало не культовим персонажем в Англії, а пізніше – і в США. Наприклад, ще за життя Баррі виникла традиція, яка існує до наших днів, – ставити у школах на Різдво виставу за мотивами книги.
Під час Першої світової війни троє з братів Девісів пішли воювати. Баррі писав їм на фронт кумедні гумористичні листи, на які з нетерпінням чекали не лише Девіси, а вся рота. На жаль, двоє з братів не повернулися з цієї війни. А до решти Джеймс Баррі ставився по-батьківськи протягом усього свого життя.
За численні літературні та громадські досягнення Баррі був нагороджений орденом «За заслуги», став лорд-ректором найстарішого шотландського університету Сент-Ендрюса, почесним президентом Единбурзького університету, президентом «Спілки літераторів».
Помер Баррі 1937 року. Перед смертю він передав усі права на прибутки від «Пітера Пена» – перевидань, переказів, театральних і кінопостановок – дитячій лікарні на Грейт-Омонд-стріт в Лондоні. Лікарня до наших днів користується цим правом – тож виходить, що навіть після смерті Джеймс Баррі продовжує піклуватися про дітей.

Тетяна Самчинська