Re: цензії
- 08.05.2024|Віктор ВербичЕпоха і народ – крізь призму долі однієї людини
- 07.05.2024|Ігор ЗіньчукВогонь українства
- 07.05.2024|Ігор ЧорнийШукайте жінку
- 06.05.2024|Віктор ВербичРута Ружин - українська міс Марпл: екскурс у світ двох романів Надії Гуменюк
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
Видавничі новинки
- Ольга Полевіна, Еліна Заржицька. "Чи бачать небеса котів"Книги | Буквоїд
- Тара Шустер. "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Клариса Пінкола Естес. "Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Станіслав Арсьонов. "Посібник зі щастя. Як наповнити своє життя достатком і радістю"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Лев Ребет. "ТЕОРІЯ NАЦІЇ"Книги | Буквоїд
- Дмитро Савченко. "Вовки Да Вінчі"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. Чимчикун. "Історії Країни НаДобраніч"Дитяча книга | Буквоїд
- Франц Верфель. "Винен не вбивця… Зустріч випускників"Книги | Буквоїд
- Таня Стус. "Проростання"Проза | Буквоїд
- Дарія Піскозуб. "Машина"Фантастика | Буквоїд
Літературний дайджест
Режисер Володимир Тихий: “Герой нашого часу” Лєрмонтова абсолютно програє Тому Сойєру
Режисер Володимир Тихий живе не лише кіно, а й літературою – адже він екранізував твори таких відомих українських письменників, як Ірен Роздобудько та Юрій Андрухович.
Тож пан Володимир добре знає, які стосунки між вербальним та візуальним відображенням світу.
- Пане Володимире, зазвичай режисери вибудовують свої стосунки з акторами, знімальними групами та сценаристами або демократично-товариські, або авторитарні. Вам який стиль співробітництва більш притаманний, зокрема з письменниками, твори яких екранізуєте?
- Скоріше, товаришую. Для авторів романів характерна певна дистанція у підході до сценаріїв за їхніми творами. Бо написання твору – це певна форма самореалізації, а за сценарії вони беруться заради грошей. Зазвичай коли автор показує тобі роботу, він на 99 % впевнений, що це вже все, ну, хіба що лишилося діалоги почистити… Але, на жаль, письменник-сценарист не є цілковитим хазяїном, яким він виступає в романі – є режисерське бачення, є продюсерські вимоги… Звідси починаються певні труднощі: треба щось змінити, скоротити, вставити діалоги. Сценарист найвищого ґатунку серед українських авторів – Ірен Роздобудько. Вона абсолютно професійно підходить до цього і працює не щоб «по-легкому грошей заробити». Мені дуже хвалили Ірину Чернову, відому під псевдонімом Люко Дашвар. Є ще Андрій Кокотюха, який прописує один-два варіанти сценаріїв за своїми творами, після того каже: «Та пішло воно», й інші люди возяться з цим усим. З Ульяненком у нас кілька прописаних сценаріїв — дасть Бог, дійде до якоїсь екранізації.
- Ви не згадали про Юрія Андруховича – уривок із його роману «Рекреації» ви екранізували в рамках проекту «Мудаки (Арабески)». Наскільки знаю, пан Юрій буває проханим…
- Найбільшою проблемою було знайти його діючий мейл… Зрештою, я написав, і він через день відповів. Єдине, що зауважив: «Не я ж буду писати сценарій?» Тоді я прямо так і взяв той шматочок, який мені найбільше імпонував у «Рекреаціях». Тільки викинув назву Чортопіль, бо людину, яка не читала роман, назва може поставити в глухий кут. А все інше – нецензурну лексику, сюжетні перипетії – я залишив. Взагалі, Андруховича треба екранізувати! Але він абсолютно не вкладається в систему телевізійних продюсерів, які працюють тут для російського ринку. Твори Андруховича абсолютно “не сюди».
- За чий український твір у вас болить душа, що його досі не екранізовано?
- «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос – роман дуже вдалий, мейнстрімовий: могло б вийти зовсім недурне кіно. Це такий «Шекспір» – жорсткий і хороший, з людськими долями, цікавою історичною лінією. От «Солодка Даруся» – це, швидше, формат «Парфумера». Цей роман – непроста річ для кіно, з нього можна що завгодно зробити. Я бачив кілька театральних вистав – найвдаліші ті, що далекі від драматургії, що заглиблені у емоційний світ героїв…
- Як ви ставитесь до кліше «твір, що не підлягає екранізації»? Наприклад, до Тома Тиквера на зюскіндівському «Парфумері» це кліше поставив Стенлі Кубрик, згодом із ним погодилися Мілош Форман та Мартін Скорсезе.
- Мені здається, екранізувати можна все, єдине, що не все буде мейнстрімівське. Я так розумію, тільки Тиквер відважився взявся за Зюскінда. Він розумів, що початково це 100 % фестивальне кіно, яке знайде відгук лише у певних колах, але зробив усе, щоб фільм вийшов мейнстрімівським. Мені здається, для Кубрика була нецікавою сама тема…
Є твори, які просто не варто екранізувати. А є приклади, коли бралися якісь бульварні романи – і виходили шедеври… Кіно зовсім по-іншому працює, ніж книга. Є певні періоди, коли розквітає сюжетне кіно, побудоване на жорсткій драматургії, – в такому разі романи й авторські твори не підлягатимуть екранізації, бо в них драматургія другорядна. Є періоди, коли розквітає емоційна мова фільму – тоді все навпаки. Наприклад, твір Лема «Соляріс» екранізувався Андрієм Тарковським і Стівеном Содебергом. Тарковський сам по собі автор сильний, тож коли брався за літературний твір – робив виклик самому собі як авторові. У нього відбувалася боротьба саме з авторством цього твору. Всі його екранізації – досить довільні речі. Содеберг же відкинув авторську рефлексію, зробив глядацько спрямований успішний хід. Усе залежить від того, з яким підходом робити екранізацію…
- Ви стежите за екранізаціями, які зараз популярні?
- Останні декілька років не дивлюся фільми, які не викликають справжнього зацікавлення. З перших хвилин розумію – картина варта уваги чи ні. Власне, з книжками так само. Багато книжок я починав читати і на 25-30 сторінці кидав, розуміючи, що насправді нічого нового не прочитаю. От узяти детективний хіт Сари Уотерс «Тонка робота» – я його читав із захопленням. Дійшов до половини, а потім почалося авторське свавілля – авторка перевернула все з ніг на голову, сама поставила умовності й сама ж їх зламала, все перейшло у формат «а тут я ось таке придумала…» Я не став дочитувати.
- Здається, цим грішать більшість вітчизняних авторів – намагаючись бути ні на кого не схожими, вони стають схожими на всіх одразу…
- Зараз світом правлять бренди – це те, що, так би мовити, дозволяє відчути себе впевненим. От дехто й вирішує бути «українським Маркесом» чи «українським Марком Твеном». Це простіше, ніж знайти власне бачення чи сказати, що ти його не маєш. Починаєш читати роман — і протягом двадцяти сторінок відчувається, що людину спровокувала до написання якась емоція, якесь власне переживання, а потім вона гасне, і з’являється якась упертість: «Я допишу, допишу, допишу це». І твір втрачає енергію життя.
- У такому разі, хто із сучасних авторів вас не розчарував?
- Від творів Кормака Маккарті «Старим тут не місце», «Коні, коні» й «Дорога» в мене зірвало дах. Всім раджу твір Марка Хеддона «Загадкове нічне вбивство собаки»… Книга – це чужий емоційний досвід, й кіно куди меншою мірою може змагатися із книгою в цьому плані. Я читаю багато книг, але запам’ятовуються лише ті, які можуть передати чужий емоційний досвід, наприклад «Над прірвою в житі» Селінджера, «Злочин і кара» Достоєвського.
- А хто був вашим літературним героєм у дитинстві?
- Швейк, Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, Рендл Патрік Макмерфі (герой роману «Пролітаючи над гніздом зозулі»). Вони імпонують своєю свободою – та ми всі тягнулися до них, ті, хто дитинством із Радянського Союзу… Я не любив ні Павліка Морозова, ні Павку Корчагіна, ні «гєроя нашєго врємєні». Вони всі мені були чужі, ходульні. «Герой нашого часу» Лєрмонтова – абсолютно підлітковий, причому підлітковий у поганому форматі: як за адресацією, так і за авторським світосприйняттям. Він дуже програє Тому Сойєру, який абсолютно щиро ділиться своїм емоційним досвідом…
- Якби у вас була можливість на кшталт Холдена Колфілда – кому б із авторів потелефонували?
- Є реальний персонаж Олесь Ульяненко, який – видатне явище української літератури. Я телефоную йому, з’ясовую певні моменти, ми разом прописуємо образи. Він абсолютно асоціальний тип, на все дивиться як людина, не заангажована в це життя. Власне, світ, побачений його очима, виглядає абсолютно інакше – і це добре…
Спілкувалася Іра Татаренко
Фото: day.kiev.ua
Коментарі
Останні події
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова