Книжка для дітей – «найвдячніше» книжкове видання. Ідеться не лише про особливу вдячність найщиріших читачів, а й про те, що це єдиний більш-менш стабільний видавничий продукт. Адже на продажі книжок для дітей, як свідчить статистика книгарень і книготоргівельних мереж, мало впливають зміни сезону чи нестабільна економічна ситуація в країні. А й справді, якщо батьки можуть відмовити собі в книзі через, скажімо, фінансові труднощі, то над «джерелом знань» для дитини вони, зазвичай, не вагаються. Тому видавництво, що займається літературою для дітей, незважаючи на всі, м’яко кажучи, негаразди із книговиданням в Україні, все-таки може сподіватися на успіх, тобто — на славу для автора і прибуток для себе. Очевидно, саме тому на прилавках українських книгарень чимало якраз дитячої літератури. Звісно, йдеться про кількість видань, бо з їх якістю ситуація протилежна: чимало книжок для дітей не витримує жодної критики.

Нещодавно в Україні стартувало ще одне видавництво дитячої літератури «Glowberry Books». В його асортименті поки що лише п’ять видань, але піару вже предостатньо. Найбільше ж рекламовано книжку «Мама поспішає додому». Її вихід на ринок анонсували і прес-конференцією, і круглим столом для обговорення ролі мами в сучасному суспільстві (із залученням публічних «успішних мам і бізнес-леді»), і дискусією у блозі видавництва на дану тему із залученням фахового дитячого психолога, і роздумами пересічних мамусь про поєднання «мама-робота-дитина», і, звичайно ж, презентаціями.

За молоде видавництво, що швидко і впевнено спинається на ноги, можна було б порадіти. До того ж, здавалося б на перший погляд, видавці з «Glowberry Books» обрали доволі активний шлях входження й у без них щільний простір дитячої літератури, впевнено намагаючись зайняти свою нішу та привернути увагу потенційних покупців – дітей та їхніх батьків.

Проте між замисленим і здійсненим часто-густо пролягає прірва.

Книга «Мама поспішає додому» заявлена як книга для дітей (із віковим уточненням: 4–7 років), проте при ретельнішому огляді видається схожою на видання для мам, а точніше — для відкривання їхніх гаманців. Починаючи з назви, бо яка мама втримається від того, щоб купити чудово ілюстровану книгу «Мама поспішає додому» — хоча б як виправдання своїй зайнятості й заклопотаності? Проте вдома на реальну маму чекатимуть справжні випробування книгою, чи не серйозніші за пригоди книжкової мами на сторінках видання.

Почнемо з сюжету. Поки маленький хлопчик Лесик удома з нянею чекає на повернення мами з роботи, сама вона на шляху додому потрапляє у безліч пригод. Спершу, виявивши двері офісу зачиненими, викликає пожежників, які знімають її з балкона і помилково везуть із собою в зоопарк (у протилежний від дому бік) гасити пожежу; потім мама спілкується з міліціонером, опісля —  перелітає через будівельний майданчик на гачку крана, потрапляє під зливу, а на завершення, мокра й брудна, — дістається додому в ковші ескаватора. Читаючи своїй малечі книжку із такими пригодами, кожна мама зможе легко продовжити низку нестандартних шляхів добирання додому зі згадуванням усіх «пролетарських професій»: біг перед асфальтним катком, їзда у кареті швидкої допомоги, стрибання через відчинені люки, втеча від безпритульних собак тощо.

Отже, пригоди книжкової мами можна назвати як мінімум безглуздими. До того ж, маму в них зображено метушливою, безпорадною, вона потрапляє в безглузді ситуації (за зачиненими невідомо ким дверима офісу в кінці робочого дня, через пожежників – в іншому кінці міста біля зоопарку з пожежею, збиваючи через поспіх перехожих на тротуарах тощо). З виховного погляду мама чинить зазвичай неправильно, адже якщо двері зачинені, то не обов’язково викликати пожежників і вилазити через балкон. Не варто забиратися в ківш ескаватора чи чіплятися за гак крана, а коли починається дощ, то розумно було б кудись сховатися, а не мокнути. Може, варто нагадати, що саме батьки (книжкова мама, яка в дитини асоціюється з її власною) формує в дитини модель поведінки у певних ситуаціях. Ні, жодного зациклювання на моралізаторстві — хороша дитяча книжка не обов’язково має бути повчальною чи виховною. Але хоча б трішечки інформативною або фантазійною.

Щоправда, з’являється в книзі й казковий персонаж (точніше, міфологічний – дракон), якого мамі позичає міліціонер, щоб той підкинув її додому. Дракон долітає лише до парку й відмовляється продовжувати шлях, оскільки боїться гномів, бо ті стріляють у нього отруйними стрілами. Важко відповісти, що робить середньовічний дракон із гномами у товаристві «міліціонера-будівельника-сантехніка». Наважуся припустити, що він тут – лише данина моді, адже на книжкових прилавках нині багато літератури  про драконів і драконознавство. Думається: черговий піар-хід, але аж ніяк не відгомін міфів.

Три сторінки книги авторка виділяє для міліціонера, який розповідає мамі (а мама, як пам’ятаємо, шалено поспішає), що з дитинства він любив гратися лише міліцейськими машинками, а коли виріс, то пішов працювати в міліцію, щоб мати змогу їздити на справжній. Проте машин у його відділку забракло (знову житейська проза!), і йому виділили дракона, що, звісно, лише на краще. Очевидно, історія здійснення мрії міліціонера – натяк на дитячі мрії щодо вибору професії («Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» — полюбляють набридати дітям дорослі). Ось тільки сучасні дітлахи, на відміну від малюків часів маминого дитинства, не хочуть ставати ні міліціонерами, ні пожежниками, ні продавцями. Вони мріють стати всепереможними суперменами. А на супермена в даній історії «не тягне» ні міліціонер, ні дракон, ні навіть бідолашна мокра й брудна мама. Навіть не зважаючи на те, що одну «добру справу» вона таки робить: коли починається злива, то на вулицю міста запливає Акула, і мама,  набравши номер аварійної служби, героїчно її рятує.

Окрема тема розмови, до того ж болюча, – мова книжки. На цьому рівні мамі реальній також буде над чим попрацювати: адже починаючи читати описані на 39 сторінках пригоди, вона ще не знає, що їх простіше переказувати, або ж вправлятися у синхронному редагуванні ось таких, приміром, висловів: «Машини зі страшним бібіканням також зникли з виду…», «Всі люди розбіглися з криками» (хто вони, ці крики, спробуй поясни дитині), «Далі мені взагалі вже плисти довелося», «…а тут і будинок наш показався». Працюючи над помилками, реальна мама швидко збагне, що її книжкова історія просто погано перекладена з … очевидно, судячи зі стилістики, з російської, бо у вихідних даних книги зазначено лише ім’я автора і перекладача. До речі, авторка — Світлана Дорошева, — як вказано на сайті видавництва, насправді не письменниця, а художниця, до того ж доволі цікава. Що ж, на цьому прикладі мама колись зможе пояснити своїй дитині, чому варто займатися тієї справою, до якої є хист, уміння й навички.

Складається враження, що мамі, яка читає дитині книжку, не менш складно подолати всі її огріхи, аніж книжковій мамі добратися додому.

Єдине, що може стати втіхою за викладені в книгарні 55 грн., ілюстрації до книги у виконанні Ольги Дегтярьової. А ще — додаток, настільна гра за книжковим маршрутом мами, що сприятиме «закріпленню вивченого матеріалу». Звісно, це  переваги книжки «Мама поспішає додому», але чи компенсують вони всі недоліки?

Складається враження, що видавництво «Glowberry Books» настільки захопилося комерційним підходом до видання і рекламою власного продукту, що майже випустило з уваги інтереси свого маленького читача. Адже крім ілюстрацій  і додатку в книзі дитині, яка візьме до рук видання «Мама поспішає додому», запропонувати нічого.

Ірина Троскот