Варіанти відповідей були різними, але всі опитувані спершу трохи здивовано і гіркувато посміхалися. Мабуть, тому, що добре інформовані про дірявий стан того тонкого озонового шару, що захищає наше суспільство від падіння в печерне здичавіння...

«Культура» — саме таку назву має книжка академіка НАН України, директора Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України Мирослава Поповича. Вона є другою із чотиритомної серії «Ілюстрована енциклопедія України», започаткованої видавництвом «Балтія-друк». Перша частина — «Держава» вже є в книгарнях, наступні — «Традиції» і «Природа» готуються до друку.

Нову книгу, як і незнайому людину, спершу сприймають за зовнішністю, потім осягають за внутрішнім змістом. Сам Мирослав Попович із захопленням відгукнувся на поліграфічні чесноти видання, про які в радянських друкарнях можна було лише мріяти. Втім, найвища технічна і художня якість є непорушним правилом і візитівкою «Балтії-друк». Про створення «Культури» і зусилля з добору та насичення енциклопедії ілюстративним матеріалом (в багатьох випадках маловідомим чи навіть уперше відкритим широкому загалу) розповіла генеральний директор видавництва Рута Малікєнайте, особливо зауваживши те, що музейні й архівні працівники, приватні колекціонери щедро і радо дозволяли оприлюднювати їхні скарби та історичні документи на сторінках енциклопедії.

До речі, структура книжки не класично енциклопедична (А, Б, В, Г, Д і т. д.) — статті справді лаконічні, проте розташовані радше в стилі підручника (якби ця книжка раптом стала шкільним чи вузівським посібником, переконаний — навіть найшкідливіший школяр не посмів би вдатися до традиційної дурної забави домальовування на портретах вусів та ріжок).

Мирослав Попович не наївний і самовпевнений ідеаліст, щоб вважати за можливе охопити ВСІ пласти культури у двох десятках розділів навіть цієї досить об’ємної книги.

Дозвольте процитувати частину передмови самого автора «…ця книжка писалася не як наукова праця чи популярний нарис з історії культури України. Автор просто хотів розповісти про той смисл, який мали у свій час і мають сьогодні видатні і неповторні витвори української культури, збережені нам нашою бурхливою історією».

Позаяк ця книжка зовсім нова і ще пахне друкарською фарбою, я признаюся щиро, що не прочитав ще її всю, але вже прочитане переконує — вона здобуде багато як схвальних, так і критичних відгуків. Автор не нав’язує догматично свою думку щодо такої ефірної субстанції як культура, проте в багатьох випадках відчуваєш, що аналіз академіка вибудовує в логічний ланцюжок події історії та мистецькі течії, які ти сам намарно намагався виплутати з хаотичного клубка причин і наслідків.

Навіть заляпані нині нерозумними язиками безневинні і гармонійні трипільські черепки Мирослав Попович спокійно і без протоукраїнського вогню в словах збирає докупи і ставить на належне місце в нашій культурі.

Чотири розділи енциклопедії присвячені масштабним знаковим фігурам нашої землі — Григорію Сковороді, Івану Котляревському, Тарасу Шевченку, Миколі Гоголю. Книжку варто взяти до рук навіть заради того, щоб порівняти свій погляд на ці постаті із дещо нехрестоматійним сприйняттям їх автором.

Релігія, архітектура, живопис, скульптура, музика, письменство, театр, кіно посіли досить вагоме місце у цьому виданні. Однак на зустрічі Мирослав Попович доволі жорстко був критикований за недостатню увагу до сучасного пострадянського періоду розвитку культурного життя України. Автор погодився, зауваживши, що зазвичай він не пише про живих сучасників. Справді, це нелегка справа — згадавши одного, неодмінно отримаєш ображених незгаданих.

Втім, мабуть найліпшим критичним аргументом проти чиєїсь праці є гепання поперек фоліанту своєю монографією, ще грубезнішою, ще ґрунтовнішою…

Не минайте «Культуру» на книжкових полицях — як інтелігентна, культурна людина, вона приваблива і зовні, і в глибині.

Олег Смаль