
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Готично forever
Взагалі-то важко збагнути логіку видавництва «Дуліби», яке розпочало романом Галини Пагутяк «Урізька готика» нову книжкову серію під специфічною назвою «Склянка крові з льодом», орієнтовану на споживачів містичних детективів-трилерів.
Розумію, в нашому літературному середовищі давно вже ведуться балачки про те, що країні не вистачає хорору. Але ж ані детективом, ані трилером роман Галини Пагутяк в жодному разі не є, і навіть щодо містики тут буде окрема розмова. І вже надто дивно в цьому контексті сприймається цілком академічна передмова літературного редактора книжки Олександри Чаус, адресована фаховим поціновувачам філології та етнографії, шанувальникам бойківської культури та творчості Івана Франка. З портретом потенційного читача у вітчизняних видавців, як завжди, складно.
Та, власне, проза Галини Пагутяк взагалі не надається до жанрових, а тим більше серійних дефініцій. Ця письменниця, з її відлюдницьким іміджем та відразою до будь-якої публічної діяльності щодо просування власних творів є явищем абсолютно окремим, поза жодними чітко окресленими межами та визначеннями, відповідно й читацька аудиторія в неї не цільова, а персональна. «Урізька готика» — нова книжка Галини Пагутяк, наголос на прізвищі. Тому, хто розуміє, досить.
Для всіх решти, звісно ж, варто розповісти докладніше. Отже, село Уріж, кінець ХІХ століття. Втім, усе історичне тло — війни, революції, соціалізм, парові двигуни та жіноча емансипація — десь там, далеко, за кадром, а в самому Урожі час давно і назавжди зупинився, життя тут умотивоване лише сезонними сільськогосподарськими роботами та довжиною сонячного дня, тут панічно бояться будь-яких змін і не люблять чужих. «Кожен, хто приходив до Урожу, був для нього чужорідним тілом, скалкою в оці, бо найменші зміни могли призвести до катастрофи, про що могли оповісти ті, хто лежав… на цвинтарях». Протягом усього роману на його сторінках не відбувається практично нічого, окрім смертей — починаючи з дитячої, чотирирічної дівчинки Орисі.
Неподалік від Урожу є інше село, Нагуєвичі. Там споконвіку живуть опирі. Бойківські опирі, повідомляє нам уже авторка передмови, не є вампірами-кровопивцями, вони «потинають» людей, себто висотують з них життя. В опирів свої стосунки з прадавніми силами природи, тому вони мають надприродні здібності (у романі «латентний» опир Петро за запахом знаходить вночі свого сина), але й самі є заручниками своєї сили. «Та сила не є ані доброю, ані злою. Якщо їй нічого не треба від чоловіка, вона оминатиме його, а як хоче щось узяти, то забирає без жодної за це відплати». За покоління до дії роману, а саме у 1831-му році, в Нагуєвичах палили опирів на вогнищі: цей середньовічний епізод описав свого часу Іван Франко, й уривок з його маловідомого нарису органічно введено у тканину «Урізької готики».
Містика, трилер, хорор?
«Він лякає, а мені не страшно», — казав нібито Лев Толстой про творчість Леоніда Андреєва. Читати Галину Пагутяк теж зовсім не страшно, а швидше сумно й тоскно; втім, вона і не лякає. Опирі в романі — не елемент фантастичного, а така ж точно життєва даність, як і дощ, осінній пейзаж, тяжка праця та неминуча смерть. Обставини «загадкових» смертей — спочатку сільського учителя, тоді старих слуг урізького пана-дідича, який від початку під підозрою у місцевих жителів як опир — ніхто і не думає з’ясовувати, хоча в будь-якому жанровому творі саме на пошукові мотивів злочинів та власне вбивць і будувався б сюжет. Та розслідування тут відбувається хіба що формальне, нікому за великим рахунком не потрібне. Навіть чужа людина з іншого світу, майже з майбутнього! — мандрівний фотограф Юліан, не виявляє бажання й цікавості розв’язати загадки «урізької готики», а теж сприймає її як належне, прагнучи лише одного: зафіксувати цей окремий незрозумілий світ на фотографічних відбитках.
Приблизно тим самим опікується й другий головний герой роману, священик Антоній, який у традиціях монахів-літописців фіксує історію Урожа. Проте й він нічого змінити не може, незважаючи на свій беззастережний авторитет серед селян, яких намагається відвернути від забобонів. І все ж — «як умре їхній старенький єгомость, люди знов почнуть палити опирів на терновому вогні».
У героїв роману тільки два виходи, і один із них геть фантастичний — дочекатися, поки щось зміниться в цьому світі. Набагато реальніше забратися звідси на іншу планету, себто, перепрошую, до Америки: в координатах роману це майже те саме. Товариш Юліана, «корабельний агент» Влодко, який шукає по селах охочих поїхати на освоєння нових земель, сам ніколи навіть не бачив корабля. «Уяви, що все це обман, і такої Америки не існує, як немає Атлантиди чи Ельдорадо. А ти відправляєш людей невідомо куди…»
Вибір між незворотністю й невідомостю не надто багатий. Але третього варіанту нема й не буде.
«Галина Пагутяк родом із бойківського села Уріж», — читаємо у довідці про автора наприкінці роману, і це найстрашніший рядок в усій книжці. Бо після її прочитання важко повірити, що там, в готичному Урожі, щось могло суттєво змінитися — дотепер.
Яна Дубинянська
Коментарі
Останні події
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині