
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Готично forever
Взагалі-то важко збагнути логіку видавництва «Дуліби», яке розпочало романом Галини Пагутяк «Урізька готика» нову книжкову серію під специфічною назвою «Склянка крові з льодом», орієнтовану на споживачів містичних детективів-трилерів.
Розумію, в нашому літературному середовищі давно вже ведуться балачки про те, що країні не вистачає хорору. Але ж ані детективом, ані трилером роман Галини Пагутяк в жодному разі не є, і навіть щодо містики тут буде окрема розмова. І вже надто дивно в цьому контексті сприймається цілком академічна передмова літературного редактора книжки Олександри Чаус, адресована фаховим поціновувачам філології та етнографії, шанувальникам бойківської культури та творчості Івана Франка. З портретом потенційного читача у вітчизняних видавців, як завжди, складно.
Та, власне, проза Галини Пагутяк взагалі не надається до жанрових, а тим більше серійних дефініцій. Ця письменниця, з її відлюдницьким іміджем та відразою до будь-якої публічної діяльності щодо просування власних творів є явищем абсолютно окремим, поза жодними чітко окресленими межами та визначеннями, відповідно й читацька аудиторія в неї не цільова, а персональна. «Урізька готика» — нова книжка Галини Пагутяк, наголос на прізвищі. Тому, хто розуміє, досить.
Для всіх решти, звісно ж, варто розповісти докладніше. Отже, село Уріж, кінець ХІХ століття. Втім, усе історичне тло — війни, революції, соціалізм, парові двигуни та жіноча емансипація — десь там, далеко, за кадром, а в самому Урожі час давно і назавжди зупинився, життя тут умотивоване лише сезонними сільськогосподарськими роботами та довжиною сонячного дня, тут панічно бояться будь-яких змін і не люблять чужих. «Кожен, хто приходив до Урожу, був для нього чужорідним тілом, скалкою в оці, бо найменші зміни могли призвести до катастрофи, про що могли оповісти ті, хто лежав… на цвинтарях». Протягом усього роману на його сторінках не відбувається практично нічого, окрім смертей — починаючи з дитячої, чотирирічної дівчинки Орисі.
Неподалік від Урожу є інше село, Нагуєвичі. Там споконвіку живуть опирі. Бойківські опирі, повідомляє нам уже авторка передмови, не є вампірами-кровопивцями, вони «потинають» людей, себто висотують з них життя. В опирів свої стосунки з прадавніми силами природи, тому вони мають надприродні здібності (у романі «латентний» опир Петро за запахом знаходить вночі свого сина), але й самі є заручниками своєї сили. «Та сила не є ані доброю, ані злою. Якщо їй нічого не треба від чоловіка, вона оминатиме його, а як хоче щось узяти, то забирає без жодної за це відплати». За покоління до дії роману, а саме у 1831-му році, в Нагуєвичах палили опирів на вогнищі: цей середньовічний епізод описав свого часу Іван Франко, й уривок з його маловідомого нарису органічно введено у тканину «Урізької готики».
Містика, трилер, хорор?
«Він лякає, а мені не страшно», — казав нібито Лев Толстой про творчість Леоніда Андреєва. Читати Галину Пагутяк теж зовсім не страшно, а швидше сумно й тоскно; втім, вона і не лякає. Опирі в романі — не елемент фантастичного, а така ж точно життєва даність, як і дощ, осінній пейзаж, тяжка праця та неминуча смерть. Обставини «загадкових» смертей — спочатку сільського учителя, тоді старих слуг урізького пана-дідича, який від початку під підозрою у місцевих жителів як опир — ніхто і не думає з’ясовувати, хоча в будь-якому жанровому творі саме на пошукові мотивів злочинів та власне вбивць і будувався б сюжет. Та розслідування тут відбувається хіба що формальне, нікому за великим рахунком не потрібне. Навіть чужа людина з іншого світу, майже з майбутнього! — мандрівний фотограф Юліан, не виявляє бажання й цікавості розв’язати загадки «урізької готики», а теж сприймає її як належне, прагнучи лише одного: зафіксувати цей окремий незрозумілий світ на фотографічних відбитках.
Приблизно тим самим опікується й другий головний герой роману, священик Антоній, який у традиціях монахів-літописців фіксує історію Урожа. Проте й він нічого змінити не може, незважаючи на свій беззастережний авторитет серед селян, яких намагається відвернути від забобонів. І все ж — «як умре їхній старенький єгомость, люди знов почнуть палити опирів на терновому вогні».
У героїв роману тільки два виходи, і один із них геть фантастичний — дочекатися, поки щось зміниться в цьому світі. Набагато реальніше забратися звідси на іншу планету, себто, перепрошую, до Америки: в координатах роману це майже те саме. Товариш Юліана, «корабельний агент» Влодко, який шукає по селах охочих поїхати на освоєння нових земель, сам ніколи навіть не бачив корабля. «Уяви, що все це обман, і такої Америки не існує, як немає Атлантиди чи Ельдорадо. А ти відправляєш людей невідомо куди…»
Вибір між незворотністю й невідомостю не надто багатий. Але третього варіанту нема й не буде.
«Галина Пагутяк родом із бойківського села Уріж», — читаємо у довідці про автора наприкінці роману, і це найстрашніший рядок в усій книжці. Бо після її прочитання важко повірити, що там, в готичному Урожі, щось могло суттєво змінитися — дотепер.
Яна Дубинянська
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»