Re: цензії
- 08.05.2026|Ігор ПавлюкТрава на мінному полі під крилом Жайворона
- 05.05.2026|Ігор ЧорнийСтороннім вхід заборонено
- 05.05.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЛудження ліри
- 03.05.2026|Віктор ВербичПопри простір безперервної війни та пітьму безчасся
- 29.04.2026|БуквоїдПісля смерті. Як у повісті «Повернення» Максим Бутченко поєднав Маріуполь, чужі тіла і впертий пошук родини
- 28.04.2026|Аркадій Гендлер, УжгородДля поціновувачів полікультурного минулого України
- 27.04.2026|Валентина Семеняк, письменницяСвітлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
- 25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
- 23.04.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоМагія дитинства, або Початок великої дороги
- 23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУРимована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Померанцев і син
В Ужгороді представили книжку і фільм однієї мистецької родини.
Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.
На відміну від багатьох своїх російських колег, Україна не була для Померанцева–старшого тільки географічним поняттям. Він мав дружні зв’язки з українськими дисидентами, знав українську мову і літературу. Вже на Заході неодноразово писав петиції на захист наших політв’язнів. При цьому все–таки залишався людиною російського світу.
У Петра вже була зовсім інша доля. Восьмимісячною дитиною він виїхав із Києва, тож особливих сантиментів до України не має. Захопився кіно. Здобув освіту у Великобританії та Москві. Почав знімати. Однією з перших його документальних стрічок став фільм про Закарпаття «Викрадення Європи», знятий за кілька тижнів. Якраз у Києві відбувався конкурс «Євробачення», тож Петро використав цю подію як головну зачіпку. Він вирішив показати Закарпаття через музику — музику різних етнічних груп. Але не традиційну, святково–барвисту, у виконанні відомих колективів. Ні, співати мали звичайні люди.
Те, що побачили учасники презентації, нікого не залишило байдужим. Адже Закарпаття із фільму Померанцева–молодшого поставало депресивним регіоном убогих, хворих і недалеких людей. Були й такі глядачі, що висловлювалися категорично: за таке кіно треба пику бити.
Чому наш край — один із найквітучіших і найгармонійніших в Україні — режисер показує через безногого росіянина, який твердить, що українці і росіяни це — один народ; через цигана, який не годен співати через кашель; глухоніму українку з забитого села, яку він бере до танцю; перестарілих єврейку з мадяром, які ледве виводять щось старечими голосами? Фільм авторський, тому не претендує на об’єктивність. Образи цікаві й надовго запам’ятовуються. А от загальний дух... Дух, ясна річ, — у рамках загальноросійської концепції із негативним ставленням до всього українського. Недарма у фільмі звучать абсолютно недоречні згадки про Помаранчеву революцію та відмову Європи в інтеграції України. Бігом назад до Росії?
Що ж, працює громадянин Великобританії Пйотр Померанцев у Москві, одружився там з росіянкою, годує трьох дітей. Тому, очевидно, й не міг зняти інакший фільм про Україну. У сенсі, що в голові в нього вже інша матриця, «загальноприйнята».
Ми ж дякуємо і за це кіно. Бо завдяки такому «баченню» відчуваємо, що сподіватися можемо тільки на себе. А реакція ужгородців свідчить, що самоповага в українців зростає з кожним роком. Так і хотілося написати: з кожним фільмом. А різниця у ставленні до України Померанцева–батька і Померанцева–сина полягає у тому, що для когось наша країна — транзитна територія, а для когось — частина життя.
Олександр Гаврош
Коментарі
Останні події
- 08.05.2026|20:15Роман «Простак» Марі-Од Мюрай виходить в Україні: старт передпродажу
- 08.05.2026|20:11Велике поповнення бібліотек: 122,5 тисячі нових книжок поїдуть до читачів
- 05.05.2026|10:21Чинник досконалості мови (Розгорнута анотація)
- 03.05.2026|06:51«Подвиги Геракла: Стратегія перемоги у міжнародних відносинах»: вийшла друком книжка українського дипломата Данила Лубківського
- 03.05.2026|06:49У перекладі польською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 30.04.2026|09:22Оголошено переможців Всеукраїнського конкурсу «Стежками Каменяра» – 2026
- 29.04.2026|10:20До Луцька завітає автор книжок-бестселерів Володимир Станчишин
- 28.04.2026|10:53«Вавилон. Точка перетину»: в Києві відкриється фотовиставка акторів та військових Антона Прасоленка і Ярослава Савченка
- 28.04.2026|10:461-3 травня у Львові відбудеться ювілейний Ukrainian Wine Festival
- 28.04.2026|10:43У Львові відбудеться благодійний вечір Артура Дроня
