Відомий продюсер Олександр Роднянський в одному з своїх недавніх інтерв’ю вкотре нагадав: проблеми сприйняття, а вірніше – не сприйняття масової літератури в Україні стоїть особливо гостро.

За його словами, мислячій частині інтелігенції легше відмовитися від того ж детективу і заперечити його через нібито спрощеність та оглуплення мас, аніж скористатися інструментарієм та можливостями жанру, аби спробувати хоч якось поліпшити існуючі звичаї та донести прості та корисні істини до масової аудиторії. 

Де українське чтиво? 

Детектив, хоч і є самодостатнім жаром, який не потребує спеціального представлення, все ж таки є складовою масової культури, зокрема – літератури. Саме через орієнтованість на широке коло читачів і цей, і переважна більшість інших популярних жанрів, в сучасній українській художній прозі займає, всупереч логіці, маргінальне місце.

Логіці суперечить, насамперед, той факт, що в кожній країні, де книжкове видавництво – бізнес, книжки, котрі належать до чтива, є чи не основним гравцем цього бізнесу. Модні автори міняються, жанр модернізується, та вперто не помирає. Автори, які працюють в жанровій літературі, якщо не мільйонери, то бодай можуть гідно заробляти.

Чому в Україні все навпаки? На те існує багато причин. Назву лише кілька з них, які вважаю головними.  

Відсутність в Україні не лише чітко сегментованого, а взагалі – серйозного національного книжкового ринку.

Аби переконатися в цьому, варто лише зайти в перший-ліпший великий книжковий супермаркет. Російська та перекладна, але так само видана в Росії белетристика старанно розділена за жанрами: окремі полиці займають детективи, бойовики, трилери, мелодрами, фантастика, фентазі, хорори, так звана «альтернативна» проза, класика, сучасна «серйозна» література тощо. Тоді як для всієї української літератури, в тому числі – не художньої, виділяється спеціальне окреме місце. Де на одній полиці стоять детективний роман, дебютна книжка молодого автора, написана у жанрі «роман-сповідь» чи взагалі – Інтернет - щоденника, жіноча історія, філософський роман про пошук сенсу буття та перевиданий класичний твір. За таких умов та принципів підходу нема особливої потреби спеціально розвивати той чи інший жанр і створювати при цьому щось конкурентне. 

Упереджене ставлення як українського автора, так і українського читача до, власне, масової літератури.

Це не означає, що в Україні книголюби зовсім не читають тих же детективів або трилерів. Навпаки, обсяги продаж такої літератури, отриманої з-за кордону, свідчать про зовсім протилежне. Просто в тих, кого в перші роки проголошеної незалежності преса і телебачення поспішили назвати духовними та культурними авторитетами нації, виробився стійкій імунітет до літератури, рушійною силою якою є грамотно сконструйована історія, гострий сюжет та інтрига. Бо вони звикли писати і сприймати насамперед ті тексти, які побудовані на чужих та власних авторських рефлексіях. Отже, популярна література, зокрема – детективи, досі проголошується бездуховним чтивом для людей із примітивними потребами. Одночасно українського читача в Україні спрямовують на те, що написане українцем чи громадянином Україні в Україні українською чи російською мовами про Україну – неодмінно зразок високої духовності, моральності, література «високої полиці». 

Сакральне ставлення українців саме до українського художнього слова.

Стилістичні виверти та мовні експерименти значили, і для багатьох – дотепер важать більше за просту історію, розказану простими і доступними словами, суть якої не захована в глибині тексту і дулі в кишені автора немає.  

В Україні поки що немає морального стимулу активно розвивати той же детективний жанр.

Відсутні значимі галузеві премії, на кшталт авторитетних у світі «Золотого Кинджала» чи «Премії Едгара По». Нема спеціалізованих друкованих видань, довкола яких гуртувалися б автори. Спроби запустити такі проекти зазвичай закінчувалися крахом: системної інформації про авторів, котрі працюють в детективному жанрі, практично немає.  Нема компетентної критики і авторитетів, думка яких про той чи інший твір була б неупередженою (для прикладу – в середовищі українських фантастів всі ці складники є та діють ).  

Українські письменники мало читають.

Не лише перекладну актуальну іноземну літературу й класику, а навіть своїх колег. Письменник знає, як виглядає книжка, і переконаний у геніальності книги з власним прізвищем на обкладинці. Тоді як навіть у літератури потоку свідомості існують свої закони. Не кажучи вже про жанрову літературу, де незнання законів не позбавляє від відповідальності і напряму призводить до низької якості самого тексту. Історії в більшості авторів є. Вони не вміють їх розповідати. 

Правила гри 

Але, навіть попри це, а швидше – всупереч цьому в сучасній Україні є автори та книги, які здатні достойно репрезентувати кримінальне чтиво.

Кожен із них – одинак. Вони не спілкуються між собою на професійні теми, часто навіть не знають про існування один одного, не належать до літературних груп та гуртків.

1. Нижче я буду представляти не стільки персоналії, скільки твори, які, на мою суб’єктивну думку, на сьогоднішній день є найбільш вдалими зразками сучасного українського детективу, трилеру, бойовика, пригодницького роману. Сюди ж дозволю собі включити і романи жахів: між трилером просто і трилером містичним насправді дуже вузька межа. Словом, спробую систематизувати і подати по можливості повну, системну та актуальну інформацію про те. що робиться в українській «низькій» літературі.

2. Мелодраму та фантастику не розглядатиму: закони мелодрами розумію, проте в тонкощах не розбираюся і мелодрам не читаю, а для фантастики не вистачає освіти, розуміння, бажання зрозуміти, гіпертрофовано реалістичний світогляд (перелік можна продовжити).

3. Так само беру на себе сміливість називати найбільш невдалі зразки жанрової літератури.  

4. Через те, що про поділ самого детективу на, наприклад, «класичний» та «чорний», не завжди знають як автори, так і їхні критики, далі в кожному окремому випадку буду вказувати жанр або різновид жанру.

5. Спробую сказати кілька речень про якусь новинку чи книгу, яку свого часу оминули увагою, а вона ще доступна і її можна знайти в книгарнях. Така інформація, виявляється, часом буває потрібна видавцям, читачам, письменникам. Системно її збирають, вивчають та розміщують всюди, крім українського інформаційного простору.

6. Підказки про новинки, нові імена, незаслужено забуті твори, видані давніше, нарешті – альтернативні фахові думки, рецензії та коментарі лише вітаються. Не фахові коментарі, написані принциповими ненависниками чтива, ігноруються. З їхніми авторами дискусія не ведеться.

Кожен текст буде оцінено за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Чтива потрібно багато! Чтиво повинно бути якісним!