Качки підозріло зизили на елегантного молодика з букетом, загиблі водолази намагалися по-свійськи підморгнути крізь скафандрові вічка, але він того не помічав, замислено катуляючи в роті цукерку зі смаком цілунку.

Був ранній липневий ранок, і годинник на дзвіниці ще сонно міркував, а чи неділя сьогодні, а чи молодик упав з Місяця. Молодого, ясна річ.

«Боже, яка тавтологія», – подумки вилаявся Холодногірський міст, мало не перевернувшись уві сні на інший бік.

У цей момент заскреготів свідзінський трамвай. «Третя марка», – не обертаючись, упізнав Курт. Раптом всі пасажири посхоплювались з своїх місць, замахали до хлопця руками і крикнули в один голос, мов за командою: “А де ж Марія?” Розгубившись з несподіванки, той впустив з рук букета, мало не вдавився цукеркою і вигукнув перше, що спало на думку: “А поїхала до Парижа!” І ще встиг почути, як усі разом сумно протягли: “А-а!” – і трамвай зник.

Зате букет виплив. Щоправда, з того боку, куди міст таки перевернувся, і звідки Курт, перебігши трамвайну колію з вигуком «merde», дивився на життя вже зовсім інакше. Налякані світоглядними змінами качки прилопотіли слідом, водолази хапали ротом отруйне повітря, скрутивши голови скафандрам, а годинник у темпі маршу грав сьому. Не симфонію, але Бетговен вчувався.

«Може, прибити його до берега?» – міркував Курт. Бетговен, образившись, змовк, а букет спритно видерся нагору. Обтрусившись, він сів на пароплав, який щойно збирався стати криголамом, але з такої щедрости передумав, і вирушив у напрямку Парижа. 

Курт ще трохи постояв, згадуючи смак цілунку, і подався до Палацу водних видів спорту вчитися пірнати за перлами. «Нирець з нього буде хоч куди», – подумали, знов помираючи, водолази. «І капелюх у нього чудовий», – підтвердили качки, збираючись висиджувати у загубленому Куртом фетрі його новий світогляд.

Ілюстрація: Володимир Шапошніков