Re: цензії

14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник
«Ятаган» змушує замислитись…
14.11.2026|Пауліна Малохлєб
Польська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
12.11.2026|Тетяна Граб
Місце сили у Сан-Фурсиско
04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Повернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
02.11.2026|Буквоїд
У перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
29.10.2026|Василь Кузан
Реалізм абсурду
27.10.2026|Юлія Манякіна
Музика розшарпаної цілости
26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Пам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменниця
Жити, поки життя триває
22.10.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зробити вибір
Головна\Авторська колонка\Про приємне і сумне

Авторська колонка

08.01.2023|21:08|Ярослав Орос

Про приємне і сумне

У Станіслава Вишенського є такі рядки:

 

– Альта-річка. Була й пересохла. 

   А художник малює – і квит:

   За натуру роса невисока

   І висока небесна блакить.

 

Поет часто звертався у своїй творчості і до Альти, і до Переяслава, вулиць і мешканців міста звідки він родом. Дуже виразно те проявляється в його автобіографічному нарисі «Після пристрастей і страстей».

Ось перед Новим роком з Переяслава надійшла приємна звістка. Міськрада перейменувала вулицю Чехова на Станіслава Вишенського. Тричі приємно, що мій навчитель і старший побратим увічнений у княжому місті.

В селі Лісники побіля Києва відійшов у засвіти письменник, автор знакового роману «На протилежному боці від добра», політв’язень Василь Рубан. Ба більше, недавно від рук загарбників поклав голову на полі бою його син Віктор. Уже йшлося про те, щоб у Лісниках перейменувати одну з вулиць – на вулицю Рубанів... А віз і нині там!

Років дванадцять тому не стало Олександра Гнатовича Мукомели. Склалося так, що коли він переставився, я був у Монастирищі, райцентрі на Черкащині. Й залишився на кілька діб, аби провести Олександра Гнатовича в останню дорогу.

Той, хто закінчив журфак Шевченкового універу не дасть збрехати про Мукомелу. Щирий, добродушний був чоловік, на той час з проукраїнськими поглядами...

Дотепер у Монастирищі ходить спогад, як за Союзу в райкомі партії жартували: «Завдяки Мукомелі в нашому районі більше журналістів ніж доярок». Олександр Гнатович дбав, сприяв своїм земляка вибитися в люди.

В селі Долинка Монастирищенського району я звернувся на поминках до присутніх, аби вулицю якогось партійно-радянського діяча, на якій народився і виріс О. Мукомела, тутешня громада перейменувала на честь Олександра Гнатовича. Тоді за накритими столами майже всі закивали головами: «Так і буде».

Через рік зателефонував я небожу Мукомели, поцікавився, чи справдилася моя пропозиція? На що почув у слухавку: «Та ти знаєш, не все так просто, щоб перейменувати вулицю у Долинці... Завжди бракує голосів депутатів».

А щоб вам пусто було! Спересердя я загнув масне слівце.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери