Re: цензії
- 07.02.2012|Євген БаранЗамах на Сфінкса
- 06.02.2012|Сергій Дзюба, ЧернігівЛіки від заздрощів
- 03.02.2012|Леонід Стрельник, ЛуганськЧитаючи Ігоря Павлюка
- 02.02.2012|Тарас ПастухУ процесі осягнення модерних культурних форм
- 31.01.2012|Євген БаранЦвяхи любови і гніву
- 31.01.2012|БуквоїдЛуценка у в’язниці рятували «Записки» Ліни Костенко
- 30.01.2012|Ігор КотикКатарсис Коробчука
- 25.01.2012|Богдан Пастух, ЛьвівПро інфляцію та ляментацію
- 23.01.2012|БуквоїдТетяна Винник: «Коли вдається знайти в книгарні гарну, прекрасно оформлену, дитячу книжку, не дивлюся на ціну»
- 20.01.2012|Ольга ОльховаБалада про перекотиполе на асфальті
Видавничі новинки
- Дмитро Скільський. Історія зарубіжної педагогікиКниги | Буквоїд
- Сашко Дерманський. Бабуся оголошує війнуДитяча книга | Буквоїд
- Катерина Єгорушкіна. «Музична подорож Золотого Каштанчика»Книги | Буквоїд
- «Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2012 рік»Книги | Буквоїд
- «Луцький замок у мистецькому просторі України»Історія/Культура | Буквоїд
- Нац — рец — фікцКниги | Дмитро Дроздовський
- Розамунда Пілчер. «Повернення додому»Книги | Буквоїд
- Василь Стус. «Вибрані твори»Поезія | Буквоїд
- «Нова фантастична проза»Проза | Буквоїд
- Юлія Юліна. «Трепанація»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
935 слів про сучасний літературний процес в Україні
Думати-говорити-писати про сучасний літпроцес, будучи таким-сяким його учасником, – все одно, що витягувати себе самого із болота за... чуба.
Адже велику літературу, тобто ту, що має хоч якісь шанси стати релігією (письменників вважаємо ченцями майбутніх богів), видно-чути не лише з відносно великої відстані простору, але й часу, який більше відносний для фізиків, аніж для ліриків. Між цвітом і плодом ще так багато спокусливих душевних прірв і небезпечних духовних вершин. Тому багато з того, що ниньки в сучлітукрпросі ніжиться на інформаційній пінистій хвилі дешевої глорії, через років тридцять (вік одного покоління) не те що літературою, твором, текстом ніхто не назве, адже літературний потік в усі часи і в усіх народів асоціюється не лише із глобальними національними ріками, гірськими бистротечними, але й із підземними невидимими, бо людській природі споконвіків однаково потрібні як правда, так і легенда. Тому шанс зостатися з літературою в Літературі принаймні в національному (про світовий – окремий, прости Господи, дискурс) контексті однозначно мають ті талановиті і здорово амбітні репрезентанти сучукрліту, хто створить міф (зі своєї біо-, тесто- та фотографій), або скаже адекватну правду про суччас, що, за великим рахунком, – одне і те ж...
Нині, у 2010 році, бачимо-відчуваємо-чуємо агонію радянської чорно-білої реальності, де письменника або убивали – або шанували (синоніми – садили, платили), де боротися за свободу «було радісно: ворога видно, друга відчуваєш, – межу провели за тебе», – читаємо у статті Тетяни Ковалькової «Поезія плюс» про поезію лідера групи ДДТ Юрія Шевчука.
Із початком розпаду Імперії напруга естетично-морального поля впала, а отже (є така думка) зміліла література, адже (є й така думка) найкраще мистецтво парадоксально твориться у тоталітарних системах – як туга за свободою, її передчуття...
Вітчизняних прикладів для посвячених – більше ніж достатньо, тому у своєму короткому есе прізвищ та творів (текстів) не називатиму: кожен поставить, як захоче, сам. Можна навіть попросити – щоби поставили під нашою диференціацією-градацією, яку в дещо іншій формі я запропонував ще у 1996 році у своїй книзі «Митець – Влада – Преса: історико-типологічний аналіз»:
1. Письменники-діди (60 і більше років):
а) апологети режиму, «професійні патріоти», флюгери
б) дисиденти-опозиціонери
в) емігранти
– зовнішні
– внутрішні
Найяскравіші із них (незалежно від приналежності до дисидентів чи комуністів) висять уже на Дошці пошани національної пам’яті і маргінесна свідомість вважає їх «священними коровами», а не провінційна, творча, віддає їм усім належне – кому за Твір, кому за позицію, кому за позу... Дехто з емігрантів-гуру і колишніх ярих прихильників режиму нагадує грінго – так називають іноземців зневажливо в Мексиці.Суспільство і брати по перу відчувають у них трагічну пожадливість останнього відчуття слави, влади, грошей... І лише одиниці з них, доживши до глибокої старості, ведуть себе достойно...
2. Письменники-діти (30-60 років)
а) органічні патріоти, «ґрунтівці»
б) грантоїди-глобалісти
в) емігранти
– зовнішні
– внутрішні
Вони медіуми історії не лише у глобальному сенсі, але й у поколіннєвому: на них тягар пошани до батьків і любові до дітей при всій латентній і відкритій конкуренції між собою за сформульованою Блоком формулою: «Там жили поэты, – и каждый встречал / Другого надменной улыбкой».
Неоромантичні. Легко іронічні. Наївно ділові.
Як диявольський магніт їх взаємопритягально тягне до власть імущих, представниками яких часто є письменники-діди, адже їм самим все більше й частіше світять плоди зі сфери «мистецтво для мистецтва». Та депутатські привілеї-комфорти від «інженерії людських душ», «красного письменства» все далі і далі, як вони самі від народу, хоча дехто з них не обділений пафосністю та умінням робити площадну поезію, яка кличе на барикади, а не в корчму чи в ліжко...
Незручні для батьків, які «ще можуть» і дітей, які «вже можуть» – така-от фройдівська любов-ненависть.
Врешті-решт справжній митець завжди не-формат і для всіх незручний.
3. Письменники-внуки (20-30 років)
а) «ґрунтівці»
б) грантоїди
в) емігранти
– зовнішні
– внутрішні
Суєтно-активні, віртуально грамотні, реально прагматичні, жорстко іронічні.
Знають мови. Експансивні. Внесли елементи спортивних ігор в літературу (конкурси, рейтинги, номінації тощо). Соромляться чесної бідності дідів і батьків. Гнучкіші, незалежніші, дикіші, сильніші – загалом, дрібніші – зокрема. Пишуть-кнопають (на «компіках») верлібри (їх же легко перекладає іншими мовами той же «компік», хоча в середовищі тих мов потрібні вони, як їжакові футболка) більше про плоть, про душевну плоть, ніж про плоть душі. Хоча винятки із правила (а вони мусять бути), які, як відомо, це ж правило підтверджують, і парадоксально мають найбільше шансів зостатися... Час підбере до їх книг золотий ключик.
Зрозуміло, що представники усіх цих груп репрезентують різні жанри, стилі (від літературних клоунів, гламурних мажорів – до гімнотворців та творців міфів на кшталт: «все у світі почалося з України, Христос – українець тощо) напрямки літератури (від соціалістичного реалізму, магічного реалізму, модернізму – до постмодернізму, натуралізму, неоромантизму тощо), так чи інакше контактують із братами по духу зі своєї вікової групи та із репрезентантами інших груп. Друкуються-оприлюднюються-тусуються в різних часописах та на Інтернет-сайтах, активні у політиці (є навіть депутатами різних рівнів) і байдужі до неї, погоди... Хочуть, щоби їх почули у світі і дали, наприклад, Нобелівську премію. Хоча це вже тема окремого соціо-психологічного дослідження а-ля «Алхімія слова» Яна Парандовського чи «Акцентуйовані особистості» Карла Леонгарда в національному контексті.
Як бачимо, між диференціаціями груп «діти» і «внуки» різниці практично нема, адже внуків іще й письменниками назвати не випадає, адже вони ще нереалізовані, а найталановитіші з них подібні до сумних клоунів, або до нерозіп’ятих пророків, хоча за законом третього покоління Ґрегора Менделя саме в них є небезпека повторити творчу долю, енергетику дідів...
«Колись думка про достоїнство літературного тексту формувалася в салонах, не так давно в ідеологічних комітетах і зовсім недавно, ще вчора, в роздрібнених письменницьких общинах, які не чують одне одного... Протистояння залишилося, але з рівня соціального воно перемістилося на рівень глибший, духовний – у тій його складовій, де він охоплює особистість людини» – знову погоджуюся із Тетяною Ковальковою.
А з кожного протистояння, протилягання-притягання бувають іскри або ж діти (тілесні чи духовні), тілесно-духовні.
Процес сучукрліту триває.
Безсмертний молодий геній української літератури ходить між нами мінімум до 2012 року...
Спішимо любити.
Коментарі
Останні події
- 07.02.2012|15:46Оголошено лонг-лист «Нацбеста»
- 07.02.2012|12:45У Львові презентують 16-те число «Просто неба»
- 07.02.2012|08:26Зустріч із Володимиром Маслійчуком у Харківському літмузеї
- 07.02.2012|00:10«Гражданин Поэт». Сергей Михалков. «Вот компания какая!». ВИДЕО
- 06.02.2012|18:51Богдан Ступка читає вірш Ліни Костенко «Крила». ВІДЕО
- 06.02.2012|16:35Зустріч із Сергієм Жаданом у Goethe-Institut
- 06.02.2012|15:53Ірена Карпа прочитає лекцію «Як приборкати страх поразки і перемоги»
- 06.02.2012|15:52Obreey рекомендує цього тижня
- 06.02.2012|10:33Виставка Левка Воєдила у галереї «АВС-арт»
- 05.02.2012|18:04Віра Агеєва: Не ті книжки: що змушують читати учнів і студентів. ВІДЕО

Дякую Вам.
напрвду
Для дикої гам...ї свиноти і бісер - пшоно.
А стаття Павлюка дуже концептуальна.
"Ко-мер-ціа-лі-за-ція..."
Да при чем тут коммерциализация. Цитирую уже не помню кого, но дословно: "Массовую литературу в нашей стране сейчас делают люди, которые совершенно не любят и не уважают ее" - всё, этим все сказано.
Посмотрите на шведов, на британцев, на нормальную обычную Европу - там это люди делают с душой и любовью. А у нас два "директора завода по печати буков" и три критика-нытика, которые страдают из-за нереализованых мечтаний и низкой самооценки, и всьо, панство, вот вам вся "література". Вас не читают, потому что вы пишете бред. А пишете вы бред просто напросто от того, что вы или дети еще незрелые с хипстерскими замашками и амбициями на нобелевку, или старые бздуны с местечковой идеологией и рабским сознанием, взрощенным совком.
Различайте комерциализацию - в нормальном обществе это толчок к развитию литературы, писатель должен писать для людей, а не когорточки его неразумных "ультрафанов". Никто никому ничего не должен, говорите? Так и не нойте :)
Да... уж.
Що правда то правда.
Інтєлігєнция - г...
Я обовязково "мушу зобов"язувати певні засади, аби надмірно не популяризувати вищезгадану субстанцію у ЗМІ" і в Інтернеті зокрема!
І Ви мені допоможете.
Згоден, є в Україні справжня література. Але це перли у гноївці. Сьогодні далеко не кожен читач у змозі відрізнити хороші речі від фекалій. Читача щедро годують рекламою розмаїтого лайна.
А ось щодо "вбити", то тут крові ніхто й не прагне. Просто повинні зобов"язувати певні засади, аби надмірно не популяризувати вищезгадану субстанцію у ЗМІ.
Але це вже, на превеликий жаль, стало нормою. І не лише у царині літератури. Ко-мер-ціа-лі-за-ція...
Добре ви опсали. Таке є.
І шо з ним робити?
Убити? Садити?
Було вже й всяко.
Найважче - полюбити.
Адже є в Україні і Література.
А якщо невмоготу - ніхто ж не тримає: гайда за кордон, де "клюби" - під червоним ліхтарем і за закритими дверима"... де культура, де тепло, де мама живе... :)
Тут мова ведеться саме про Україну. Якщо у світі таке є, то не у таких масштабах, Бабо. Мені довелось побувати декілька разів за кордоном і, повірте, там немає, скажімо, якихось широкорозрекламованих "фестів", де нікому не знана, недовчена й безталанна дівуля голяка безсоромно випинається на публіку, а потім раптом стає серед малоліток "популярною поетесою". А тусовка ірже, мацає і всіляко нахвалює... її обдарованість. Культуру - в маси! І тому наші "маси" темні, як антрацит.
Таке за кордоном є, але у відповідних "клюбах" - під червоним ліхтарем і за закритими дверима. І це вже аж ніяк не література, не перформанс там якийсь, а ... (потрібне слово вставте, будь ласка, самі).