Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Література й життя в 90-тих
Новий раунд розмов про 90-ті в літературі розпочали на шпальтах «Літературної України» письменники Олександр Яровий та Олександр Стусенко (див.: «ЛУ» від 14.05.2009). Деякі міркування колег видалися цікавими, деякі тези спірними.
Нині прийнято зображати 90-ті роки переважно в чорних фарбах: руїна, злидні, моральна деградація, поширення цинізму й брутальних розваг, культ всілякого роду збочень, комерціалізація святого й грішного. У цьому є доля правди. Але слід зауважити, що поруч з тим існував непідробний пафос свободи і відчуття початку будівництва нового світу. Якщо говорити про панівні ідеї та культурні вектори, то, передовсім, – українського світу, недобудованого в часи Розстріляного Відродження.
Цей новий світ був страшенно хаотичний, двозначний і підступний, але в ньому лунала переможна пісня оновлення, і в її звучанні, ніби травневої ночі в хащах Ірпінського будинку творчості, то солов’ї переважали жаб, то жаби – солов’їв.
Не дивно, що неофіти нового світу відкидали усі можливі правила і заборони. Вони повставали проти Спілки, проти Бога, проти вишиванок і проти моральних табу. Намагаючись вловити той принцип, який утверджувався в цей час у літературі, я означив його у післямові до «Молодого вина» як принцип ілюзії – здаватися, але не бути, – що пізніше, головним чином, в інтерпретації Роксани Харчук, будо представлено як естетична концепція Ніщо.
Ми були наївні й повторювали європейські тренди двадцятирічної давності. Але це було наше життя, і це був наш перший клас, без якого не могло бути й випускного (даруйте природно-освітянські паралелі, навіяні вочевидь кінцем травня).
Дискусія навколо художньої вартості творів дев’яностників мені нагадує дуже просту природну аналогію. Кожного року в наших широтах настає весна, дерева починають квітнути просто тому, що відтанув ґрунт, просто соки стали пульсувати в гілках, а сонце пробудило бруньки. Але буває, що квітка приносить плід, а буває, що виявиться пустоцвітом. Чому? Загадка природи! Нам лишається тільки висловлювати здогади, вираховувати цикли, аналізувати перепади температури, вологості й т.ін. Або ж просто покластися на волю Провидіння.
На мою думку, високий відсоток пустоцвітів у поколінні дев’ятдесятників пояснюється культурно-кліматичними особливостями того часу і місця, в якому вони «розквітнули».
В сенсі художніх пошуків нашій генерації від самого початку бракувало якогось ферменту. Всі традиції та впливи, яких ми наковталися в період Великих Історичних Відкриттів, лягли важкими неперетравленими шарами на персональне джерело поетичного самовираження.
Думаю, вся проблема в тому, що ми надто швидко відмовилися від мотивації свободи. У якийсь момент (приблизно з 1996-1997 рр.) більшість віддали перевагу комфортній і стабільній несвободі. Передовсім ідеться про несвободу від себе самого, про завчасну визначеність у стилі й формі (а для когось – в іміджі), про визнання авторитетів і визнання авторитетами. А разом з тим і про речі цілком прозаїчні: про «своє місце» у переліках критиків, в редакційних планах журналів і видавництв, про членство у СПУ чи АУП, про кумівські зв’язки і літературно-критичні тандеми. За цим прийшла т.зв. літературна боротьба, що більше нагадувала вовтузіння в комунальній квартирі.
(повністю відгук М.Розумного про літературні 90-ті буде надруковано в газеті «Літературна Україна»)
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»