Re: цензії
- 18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськНотатки мемуарного жанру
- 17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменницяВолодимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
- 14.12.2024|Валентина Семеняк, письменницяКлюч до послань
- 10.12.2024|Ігор ЗіньчукСвобода не має ціни
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
Фіртка на сей світ
Василеві Мойсишину на Введеніє 2021 року
Ми живемо в дивному світі забуття й нелюбови, в якому постійно говориться про пам´ять і любов. Як любили казати старі люди, а я їх трохи застав, хоча не так старий, як давній: кожен говорить про те. що йому бракує.
Нині говорю про Василя Мойсишина. Се не значить, що мені його бракує. Лише те, що мені инколи бракує розмов із Василем. Рожважливо-теплих, іронічно-вторинних, але завжди світлих.
Кожен із нас якось дивно проживає свої літа. Василь не проживає. Він ними мандрує, споглядає, проспівує і описує.
Коли Василь Мойсишин з Олегом Кравцем ідуть Дністром від Нижнівського моста до Заліщик, - а се 155 кілометрів Дністровськими краєвидами і каньйоном, то єдиний Дністер терпить спів Василя з Олегом, а коли вони вкотре зачинають пісню Дмитра Циганкова «Літа минають», - плаче, втираючи свою скупу сльозу. Єдиний водоспад «Дівочі сльози» того співу не витерпів і завалився від екзистенційного туску. А пісня все одно звучить в моєму серці, й звучить найчистішими голосами двох калусько-устівських батярів, які люблять сей світ і вміють ним тішитися і в ньому набуватися:
Літа минають, літа минають
І їх ніяк не зупинить,
А думка тая, нам серце крає,
Нам серце крає кожну мить…
Василя можна часто зустріти в місті, сурйозного і зосередженого. Він має звичку не побачити знайомих. У своє оправдання каже, що в той момент вирішував складне математичне рівняння. Йому можна повірити, бо математику знає найкраще з усіх моїх знайомих-поетів і непоетів.
Таке поєднання математики і поезії мене не дивує. Бо обидві є точними науками, виходячи з сентенції Мамардашвілі, коли ми мислимо не кокретно, то нами грається диявол.
Василеве слово точне, виважене, мелодійне і кольорове. Його треба уважно читати. Ще коли він навчиться сам виразно читати свої вірші, не ковтаючи їх, як математичні формули, особливо, коли два пишемо, а три в умі рахуємо, - то симпатики українського слова, яких мало, але вони були, є і будуть, бо самовітворювані, - усвідомлять глибину відчутого Мойсишиним, усю строгу ритмічність його картин і характеристик.
Василь Мойсишин – твердий у власному переконанні аж до овенської впертости, що переконує мене в прихованих родинних звʼязках. Він ніколи не признається в помилці, тільки погодиться, що вирішення завдання не обовʼязково потребує інтегрально-бурільних викрутасів.
Але є те найголовніше, що дозволяє мені нині говорити про Василя Мойсишина майже з приятельською любовʼю, - його відданість українському світові, родині і друзям; його поклоніння Бескидам і Тірасу в його матеріяльному колообігу, що витворюють з нього Воїна Слова і Цифри, який повернув їм первородну єдність. Бо лише вона здатна творити гармонійну, да-вінчівську людину.
Коментарі
Останні події
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”
- 06.12.2024|18:41Вікторію Амеліну посмертно нагородили Спецвідзнакою Prix Voltaire
- 05.12.2024|13:28Оголошено довгий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік