Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
Фіртка на сей світ
Василеві Мойсишину на Введеніє 2021 року
Ми живемо в дивному світі забуття й нелюбови, в якому постійно говориться про пам´ять і любов. Як любили казати старі люди, а я їх трохи застав, хоча не так старий, як давній: кожен говорить про те. що йому бракує.
Нині говорю про Василя Мойсишина. Се не значить, що мені його бракує. Лише те, що мені инколи бракує розмов із Василем. Рожважливо-теплих, іронічно-вторинних, але завжди світлих.
Кожен із нас якось дивно проживає свої літа. Василь не проживає. Він ними мандрує, споглядає, проспівує і описує.

Коли Василь Мойсишин з Олегом Кравцем ідуть Дністром від Нижнівського моста до Заліщик, - а се 155 кілометрів Дністровськими краєвидами і каньйоном, то єдиний Дністер терпить спів Василя з Олегом, а коли вони вкотре зачинають пісню Дмитра Циганкова «Літа минають», - плаче, втираючи свою скупу сльозу. Єдиний водоспад «Дівочі сльози» того співу не витерпів і завалився від екзистенційного туску. А пісня все одно звучить в моєму серці, й звучить найчистішими голосами двох калусько-устівських батярів, які люблять сей світ і вміють ним тішитися і в ньому набуватися:
Літа минають, літа минають
І їх ніяк не зупинить,
А думка тая, нам серце крає,
Нам серце крає кожну мить…
Василя можна часто зустріти в місті, сурйозного і зосередженого. Він має звичку не побачити знайомих. У своє оправдання каже, що в той момент вирішував складне математичне рівняння. Йому можна повірити, бо математику знає найкраще з усіх моїх знайомих-поетів і непоетів.
Таке поєднання математики і поезії мене не дивує. Бо обидві є точними науками, виходячи з сентенції Мамардашвілі, коли ми мислимо не кокретно, то нами грається диявол.
Василеве слово точне, виважене, мелодійне і кольорове. Його треба уважно читати. Ще коли він навчиться сам виразно читати свої вірші, не ковтаючи їх, як математичні формули, особливо, коли два пишемо, а три в умі рахуємо, - то симпатики українського слова, яких мало, але вони були, є і будуть, бо самовітворювані, - усвідомлять глибину відчутого Мойсишиним, усю строгу ритмічність його картин і характеристик.
Василь Мойсишин – твердий у власному переконанні аж до овенської впертости, що переконує мене в прихованих родинних звʼязках. Він ніколи не признається в помилці, тільки погодиться, що вирішення завдання не обовʼязково потребує інтегрально-бурільних викрутасів.
Але є те найголовніше, що дозволяє мені нині говорити про Василя Мойсишина майже з приятельською любовʼю, - його відданість українському світові, родині і друзям; його поклоніння Бескидам і Тірасу в його матеріяльному колообігу, що витворюють з нього Воїна Слова і Цифри, який повернув їм первородну єдність. Бо лише вона здатна творити гармонійну, да-вінчівську людину.
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
