І вряди-годи спалахують локальні обговорення правомірності котрогось текстового елементу. Переважно між видавництвами, авторами й читачами, за участі науковців. Трапляється й мені долучатись… Теперішній «онлайновий» час з його компами,  смартфонами і просто мобілками сприяє цьому. Але то таки не конференції – хіба на цаль пересягують суто довідковий інтерес. Скажімо, найсвіжіше: Ціцерон чи Цицерон, Арчибальд чи Арчібальд? Однозначної відповіді не знайти, позаяк нібито остаточна редакція «Українського правопису» – 2019 року – остаточно заплутує цю ситуацію. Легко пересвідчитися. Однак є історичні, лінгвістичні й навіть психологічні підстави вважати перспективними форми Ціцерон, Арчибальд.

 Власне про ці та інші засади правописання йдеться у ґрунтовній статті-розвідці Уляни Головач і Ростислава Паранька «Адаптація грецьких і латинських власних та загальних назв на тлі українських правописних суперечок», нещодавно оприлюдненій у збірнику матеріалів правописного семінару (Львів). Вважаю цю статтю дуже корисною усім причетним до практичного письменства. А що сам збірник доступний небагатьом, то з дозволу авторів подаю зміст, стиснувши, і вступну частину статті. Також, у разі глибшого зацікавлення нею, прошу звертатися до мене на адресу: bsmolyak@ukr.net – і надішлю повний текст.

…Бо саме цей «карантинно-онлайновий» час вимагає від нас подвоїти зусилля, щоб хоч наблизитися до українців із минулих століть у безмірно корисному освоєнні часово-просторового багатства т. зв. мертвих мов (насправді ж вічно живих!) – старогрецької й латинської.

P.S. Ілюструю публікацію фрагментом свого етюда «Будимир».

Богдан Смоляк

Червень 2021 р.

Зміст статті Уляни Головач і Ростислава Паранька «Адаптація грецьких і латинських власних та загальних назв на тлі українських правописних суперечок»

Загальні зауваги

Розділ І. Правопис грецьких власних і загальних назв: причини правописної ентропії та шляхи її подолання

1. Особливості правопису грецьких запозичень в українській мові

2. Фонематична і морфологічна адаптація грецьких власних і загальних назв: дискусійні питання передавання окремих літер і буквосполучень

3. Особливості засвоєння візантійського ономастикону в українській мові

Розділ ІІ. Правопис латинських власних і загальних назв: спостереження правописної ентропії та шляхи її подолання

1. Особливості правопису латинських запозичень в українській мові

2. Фонематична і морфологічна адаптація латинських власних і загальних назв: дискусійні питання передавання окремих літер і буквосполучень

Загальні рекомендації

Використана література 

Загальні зауваги

Питання правопису слів чужомовного походження – одне з найпроблемніших в історії вироблення українського правописного кодексу. Ця історія позначена докорінними змінами у формулюванні самих критеріїв, з якими підходили до формування українського правопису впродовж ХХ ст. Свого часу ці критерії підсумував і проаналізував Юрій Шевельов¹.

Перший період, що його Ю. Шевельов називає «періодом закладання фундаментів», позначений правописними дебатами 1920-х років, у яких провідну роль відігравав «критерій національної єдності». Цей критерій визначив основні риси «Українського правопису» 1928 р. (далі УП28), який зумів поєднати дві традиції письма, що співіснували в розділеній на той час Україні. Саме штучно вироблені компромісні правила написання чужомовних слів, головно в питанні ґ і ль у словах латинського походження супроти г і л у грецьких запозиченнях, стали підставою для надання УП28 формального статусу «єдиного», або «соборного».

Другий період позначений докорінною зміною основного критерію в підході до вироблення правописних норм. Він починається в 1933 р. зі скасування основних правил УП28, і його провідним гаслом стає «критерій взорування на російській мові»: партія поставила перед українськими мовознавцями завдання наблизити український правопис до російської ортографічної традиції – і це завдання було успішно втілено в «Українському правописі» 1946 р. (далі УП46). Тоді ж змінено правила правопису чужомовних слів. Серед них:

1) змінилися принципи написання грецьких запозичень із літерою  θ («тета») (Фермопіли, Афінагор, Афіней замість узвичаєного Термопіли, Атенагор, Атеней);

2) дифтонгічне сполучення auвідтепер мало передаватись за аналогією до російського правописного правила як ау (аудиторія, інаугурація, лауреат замість узвичаєного авдиторія, інавгурація, лавреат);

3) за російським зразком внормовано написання твердого л і м’якого ль у чужомовних словах;

4) з українського алфавіту вилучено літеру ґ, що не так позначилося на правописі питомої української лексики, як призвело до розмивання правил у правописі чужомовних слів (саме тоді з’явилися Хельсінкі, Хемінгуей, хобі тощо).

Із цими правописними «непорозуміннями» український ортографічний кодекс не може дати собі ради й понині.

Третій період Ю. Шевельов називає «періодом повільного, дуже повільного видужання». Формально він збігається в часі з процесом критичного перегляду радянських правописних норм і з появою 3-го видання «Українського правопису» 1990 р. (далі УП90). УП90 повернув літеру ґ до українського алфавіту й запропонував «несміливі» зміни до правил написання чужомовних слів:

1) зменшено кількість слів із подвоєнням приголосних;

2) розширено застосування «правила дев’ятки» на деякі «найуживаніші географічні назви, а написання и після шиплячих та ц – на всі географічні назви»;

3) усунуто подвійне йотування в деяких словах чужомовного походження;

4) унормовано питання написання г і ґ в чужомовних назвах (це питання не стосується запозичень із грецької мови).

Виправлене і доповнене 4-те видання «Українського правопису» 1993 р. істотно не відрізняється від попереднього. Внутрішня суперечливість, непослідовність, вибірковість змін, які не набувають характеру закономірності, – це риси, якими позначене й 4-те видання «Українського правопису» 1993 р. (далі УП93)².

Як і УП90, 4-те видання 1993 р. не влаштовує ні «реформаторів», які хочуть повернутися до правопису 1928 р., ні «консерваторів», які хочуть залишити все так, як було за радянських часів в УП46. Позицію перших відображає «Проєкт найновішої редакції Українського правопису» за редакцією Василя Німчука (1999); позицію «консерваторів» – «Український правопис: проект» за редакцією Віталія Русанівського (2003). Положень «Проєкту» і «Проекту» в чистому вигляді не дотримується майже жодне українське видавництво чи масмедійне видання: окремими ортографічними положеннями тої чи іншої концепції видавництва послуговуються на власний розсуд. І це той досвід, якого у своїй літературній, журналістській, перекладацькій чи редакторській праці зазнав кожен практик.

Тому праця над удосконаленням українського правопису триває. У 2019 р. Міністерство освіти запропонувало нову редакцію Українського правопису³, у якому зроблено спробу повернути, зокрема, деякі норми Харківського правопису 1928 р. Ця нова редакція «Українського правопису» (далі УП2019) укотре показав, що створення єдиної концепції правопису чужомовних власних і загальних назв – завдання цілком посильне, однак цей процес має супроводжуватися і певними «підзаконними актами»: деталізованими правилами для кожної мови окремо і двомовними глосаріями; бюлетенями нових слів з пропозиціями їхнього написання, порадниками для складних випадків уживання (написання та вимови, зокрема наголошування) слів тощо. Перші такі напрацювання зроблено, зокрема, в рамках роботи «Правописного семінару імені Олекси Горбача» в Українському католицькому університеті, де на основі широкого матеріалу різних мов і значного перекладацького досвіду група фахівців (філологів і перекладачів) виробляє принципи правопису для запозичень із різних мов – насамперед для класичних і сучасних європейських, а також для азійських (китайська, японська, корейська, арабська), що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового і культурного життя.

У цій правописній розвідці ми розглянемо дискусійні питання україномовної адаптації грецьких і латинських власних і загальних назв, причини правописної ентропії в цій ділянці та спробуємо показати можливі шляхи її подолання.

Традиційно всі українські правописи ХХ ст. базуються на фонематичному принципі, який доповнюється графічним, морфологічним, що передбачає уніфіковане написання префіксів, суфіксів і закінчень незалежно від їхньої позиції, а також принципом узвичаєності. Однак, коли йдеться про класичні мови, на ці принципи накладається ще один правописний чинник: на час засвоєння українською мовою більшості грецьких чи латинських лексем, живої фонематичної системи цих мов уже не існувало. Були радше різні традиції читання та вимови грецьких чи латинських текстів, які і справили вирішальний вплив на засвоєння грецизмів та латинізмів українською мовою. Тому, на нашу думку, буде методологічно виправданим формулювати правописні рекомендації щодо запозичень із класичних мов, відштовхуючись не від вимови звуків, як це послідовно робимо у випадку запозичень із сучасних мов, а саме від написання слів у мові-джерелі.

Отож, щоб доповнити, конкретизувати, деталізувати, а подекуди скоригувати рекомендації УП2019 в ділянці написання грецизмів і латинізмів, на нашу думку, доцільно:

1) розглянути традиційні на наших теренах правила читання грецькою і латинською мовами;

2) спостерегти, як із цими правилами взаємодіють характерні для української мови механізми фонематично-графічної адаптації запозичень із класичних мов;

3) врахувати винятки, зумовлені шляхом та історією запозичення деяких грецьких і латинських слів;

4) на основі переліченого сформулювати узагальнені рекомендації для різних більш чи менш «проблемних» моментів у правописі як уже наявних грецизмів та латинізмів, так і тих, які, ймовірно, буде запозичено чи сконструйовано в українській мові надалі.

____________________

¹Шевельов Ю. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису // Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення: матеріали засідань Мовознавчої комісії та Комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1994–1995 рр. Львів 1996, с. 19–29.

²Українські правописи, опубліковані після 4-го видання 1993 р., принципово не відрізняються від УП93. У Правописах 2003, 2005, 2007 рр. в анотаціях написано, що ці Правописи виходять із уточненнями, пов’язаними зі змінами в українській граматиці, що відбулися останнім часом. Майже так само сказано й у Правописі 2008 р.: «У видання 2008 року внесено деякі уточнення в ілюстративний ряд та зміни, зафіксовані останніми академічними словниками».

³Український правопис 2019 // Міністерство освіти і науки України (https://mon.gov.ua/ storage/app/media/zagalna%20serednya/%202019.pdf).