Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
Головна\Авторська колонка\Королева і паж: Про «лист у майбутнє»

Авторська колонка

22.02.2011|09:00|Богдан Пастух (Львів)

Королева і паж: Про «лист у майбутнє»

Відповідь на статтю Дмитра Дроздовського, надруковану в «Літературній Україні».

Після скасування Ліною Костенко львівських зустрічей з шанувальниками, простір українства буквально лихоманить від цієї доволі неочікуваної події, яка, з одного боку, засмутила безліч шанувальників поетеси, а з іншого − виказала її абсолютно князівську поведінку.

Чи повів би себе хтось із сучасних авторів подібно до Ліни Василівни? Відмовитись від туру такого масштабу − це виявити імператив, гідний велетням. Так може повестись людина з неторканою гідністю, до якої не дотяглись потворні зуби страху та відчаю. Непрогнозованість ситуації викликає ескапади журналістських писань з цієї теми, які нагрівають і без того теперішню гарячу територію розмов. Здається люди, що люблять смакувати сенсації, мали би нарешті насититись, набити оскому від цього карнавалу, що продукує вже сам себе. Напевно час припинити це дійство, бо воно лиш показує, що сучасник так і не зрозумів, а краще сказати − не відчув книжку “Записки українського самашедшего”.

У газеті «Літературна Україна» від 17 лютого 2011 року прочитав статтю Дмитра Дроздовського «Поет і свобода. Лист у ХХХІ століття» київського критика (чому акцентую на приналежності до міста, скажу згодом), яка абсолютно нічим не виламується за межі говореного до нього з цієї доволі непростої теми. Мова у статті йде про скасування поїздки Ліни Василівни до Львова. Скажу чесно − пропустив би повз увагу цей матеріал (як я вже сказав, він нічим не прикметний, окрім надмірної дози пафосу), якщо би не кілька але…

З літературно-критичною творчістю Дмитра Дроздовського знайомий через публікації у різноманітних журналах та газетах, тому можу уявити його творчі інтереси. Те, що критик виступив з власною рефлексією з даної теми на сторінках газети − прогнозовано. Скажу більше − говорити про це потрібно, але ж говорити як? Не з метою продовжувати незримий конфлікт усіх львів’ян з Ліною Василівною, не з метою казати винні всі , а насамперед розібратись у посталій ситуації. Аналіз має бути приматом у даній темі, а не прокурорські жести – «винні» / «невинні». Дроздовському такого права ніхто не давав і не дасть.

А тепер ближче до тексту з претензійною другою частиною в назві «Лист у ХХХІ» століття. Не знаю, чи пасує перебирати на себе роль месії? Потрібно також мати чуття, аби одягати тогу оракула і вдаватись до абсолютно тривіальних фраз, що мають повчати читачів «Літературної України» про те, що має робити поет: «Поет має відійти від абсурду і працювати». Тут можна додати цілий ряд дієслів − поет має любити, ненавидіти, страждати і т. ін. І жодне не буде помилковим. Дмитро Дроздовський оперує банальними фразами про природу творчості. Поменше потрібно розбавляти текст пафосом, а подавати більше аналізу.

З літературно-критичних матеріалів Дмитра Дроздовського проглядається автор, який намагається активно протидіяти експансії постмодернізму, ґламуру, силіконовій культурі. Але боротьба з явищем постмодерну передбачає не лише писати слова Поет, Митець, Література з великої літери, але й низку інтелектуальних дій, які мають бути спрямовані на те, аби показати, що гіперпростір та явище симулякрів у ньому шкодить людині, знеглиблює її, профанує в ній віру у Божу таємницю. А тепер погляньмо, що насправді зробив автор «листа у майбутнє».

Річ у тому, що я особисто був на обговоренні роману Ліни Костенко у «Кабінеті». Потрібно сказати, що обговорення книжок у цій кав’ярні є одним із далеко не багатьох публічних місць у Львові, куди можна приходити і ділитись враженнями про прочитані твори, обмінюватись думками, говорити до інших, а не лише до себе про літературу. Там часто бувають люди, що не мають жодного стосунку до філології, але які читають і хочуть говорити про прочитане, прагнуть звірити свої думки з іншим читачем. Обговорення у «Кабінеті» не мають жодного стосунку до академічного літературознавства. Нагадаю – це не академічна установа, хоч варто сказати, що часом там бувають розмови інтелектуально потужніші, ніж у кабінетах, де працюють люди з науковими ступенями. І дуже прикро, що Дмитро Дроздовський всю ненаукову критику людей називає гавкотом: «Шкода, що в академічному Львові не вчувається суттєвої відмінності між науковою критикою і гавкотом» [Літературна Україна 2011. − №7. −С. 3]. Хіба можна через два-три голоси узагальнювати всю львівську читацьку спільноту? Дивно, що автор «листа у майбутнє» приплітає сюди всіх. Вам потрібно академічне літературознавство у Львові? Приїдьте сюди і, переконаний, Ви його тут знайдете (а ще можна просто звернути пильнішу увагу на публікації львівських літературознавців). Але як Вам буде після цих слів дивитись на тих людей, що його тут уособлюють? Окрім того, у «Кабінеті» відбуваються зустрічі з сучасними письменниками, режисерами, перекладачами − Ігор Калинець, який, до речі, теж належить до інтелектуальної спільноти Львова, Наталка Білоцерківець, Катерина Міщенко, Павло Вольвач, Микола Рябчук, Степан Процюк, Василь Рубан (коло імен можна розширювати далі й далі). Про цей проект «Кабінет», як про значиме явище у сучасному літературному процесі, нещодавно говорила й Галина Пагутяк на зустрічі з читачами у книгарні «Є». Розмови в «Кабінеті» можна послухати на інтернет-порталі «Дзиґа». І там Ви навряд чи почуєте гавкіт. А послухати Вам не завадило би, аби Ви говорили на підставі фактів, а не домислів до вже видуманого. Як вже говорив − я був присутній на цьому обговоренні. Не поділяв у принципі того, про що говорили Ігор Котик та Юрко Кучерявий, тому брав слово і намагався показати, що цей роман повертає нас у добу, коли твір ставав знаком. Особисто я під час читання цього тесту отримував відчуття катарсисного очищення від пануючого «духу доби». Не буду зараз переповідати власну рецепцію. Зрештою − у моїй рецензії на роман Ліни Костенко «Траєкторія вгору від Ліни Костенко», яку написав задовго до цього обговорення, всі ці моменти представлені (сайт «Буквоїд» за 20.02.2011 р.). Так от уявіть, що, виступивши на захист роману, за кілька днів, я дізнаюсь про статті в інтернет-виданнях, де подається не багатоголосся, яке мало місце на обговоренні, а показано лиш одну точку зору − доволі провокативну. І абсолютно нічого не сказано про інший, протилежний погляд. Я можу зрозуміти дівчаток-журналісток, які женуться за сенсаціями, але не можу зрозуміти людину, що таврує некультурними нахабами весь Львів, навіть не прослухавши підкаст обговорення (аудіозапис, що розміщений в інтернеті). Дмитро Дроздовський у своєму «Листі…» говорить: «Звичайно, уже після самої події були оприлюднені різні висловлювання й коментарі, мовляв усе було не так − журналісти, як завжди, все перекрутили. Але часу не повернути» [Там само. − С. 3]. Автор «Листа…» сам і продукує нові симулякри, не розібравшись у суті справи. Дроздовський, гаслуючи себе борцем з постмодернізмом, сам активно долучився до створення хибного уявлення про те, що відбулось, взяв участь у цьому «цифровому» карнавалі. Видно, що він абсолютно не володіє інформацією, не обізнаний з першоджерелом, а бере на себе роль того, хто наводить лад. Потрібно спочатку для себе з’ясувати особливості проблеми, а вже згодом ставати чи ні у позу і робити жести-закиди Львову.

Як можна дозволяти собі ставити питання «Чи відповідальне Місто Лева за купку невігласів?» А як Вам таке питання: «А відповідальне місто Ярослава Мудрого за те, що там мешкає Бузина, Табачник і тому подібні люди?».

Я зовсім не берусь обговорювати тези учасників тієї розмови. Тон їхніх висловлювань − це справа їхньої честі. Я також не виступаю як офіційний представник львівської спільноти. Але мене обурює Ваше незважене слово, яке оперує неперевіреними фактами. Питома більшість львів’ян як Одкровення читали цей роман, а Ви без розбору, по-комсомольськи, підвели всіх під один рівень. Хоч я чув і доволі різні висловлювання про художній бік «Записок…». І це нормально, коли про письменника говорять як про живого, а не про забронзовілий постамент, який Ви з нього своїм пафосом намагаєтесь зробити. Насамперед це стосується великої літери у слові Поет і заїждженими риторичними питаннями на кшталт «Хто ми після цього?» До речі, в одному з інтерв’ю Василь Шкляр говорить: «Прочитав цю книгу із задоволенням. Читав його зі смутком, а моя дружина сміялася. Це говорить про неординарність тексту» [Високий Замок. − 2011. − № 31. − С. 7]. Текст цей справді неординарний, який має свої зваби і прогріхи. І про це також треба казати. Кожен текст викликає розмаїття думок – це відома річ. Звісно, переступати межу етики у висловлюваннях про роман − неприпустимо, і людині, що це зробила, потрібно на це вказати. Але не варто накидати висловлювання двох-трьох львів’ян усім мешканцям міста.

У тому, що Дмитро Дроздовський абсолютно не розібрався у проблемі, говорить ще й той факт, що автор називає слова Юрка Кучерявого «висновками». Річ у тім, що висновки говорять в кінці, а ті слова, якими Ви так щиро будуєте свою доказову базу про нахабність львів’ян, були озвучені у самому процесі розмови. Скажу більше: у таких обговореннях висновків, як таких, не буває. Те, що сказав один чи інший учасник дискусії зовсім не означає, що це висновки для мене особисто чи для когось іншого. Це ще один голос іншого, а не висновок. Повторюсь − розбирайтесь у проблемі перед тим як писати. Слухайте уважно підкаст, думайте, а тоді сідайте за клавіатуру.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери