Гаразд, скажуть письменники. Нам не платять видавці, тому ми і не пишемо. Ви нам платіть – ми будемо писати. Але маєте відповідь: сьогодні українські видавці вже не дають гонорари книжками (хіба письменник сильно попросить, причому – в письмовій формі). Видавці за тексти платять. Нехай не так, як на Заході чи в Росії, але ж – платять! Більше скажу: фантастики в Україні пишеться і видається багато, проте тиражі – не безмежні, а як у всіх (маю на увазі лише внутрішній ринок, не експорт себе в «ЕКСМО», «АСТ» чи кудись там ще, де грошей більше та ринок збуту налагоджений). А значить, гонорари невеличкі, ті самі пересічні 2 – 3 тисячі гривень за фантастичний чи фентезійний роман. Нехай метрам – 4 тисячі…

Ну, зрозуміло, це – аванс, бо теоретично вважається, що тираж буде додруковуватися, автор – збагачуватися, проте навіть найбільші романтики серед прозаїків підтвердять: це не так. Здебільшого авансом український письменник і ситий.

Він нарікає – я про автора-фантаста? Нє-а! Він далі пише фантастику, аж гай шумить? Ага!

Отже, справа не в сакральних гонорарах. Просто, повертаючись до початку, фантастику і трошки мелодраму в нас є кому писати, і, дай Боже, їм усім здоров`я, сили та натхнення. Проте історичний роман, наприклад, крім Василя Шкляра нині ніким не написаний. Покійний Василь Кожелянко писав альтернативні історичні романи. Одначе послідовників нема (і не було!) в нього, так само, як нема після «Чорного Ворона» Шкляра десятка україномовних українських історичних бойовиків. Навіть п’яти епігонів не нажив Василь Миколайович!

Він зі своїм «Чорним Вороном» - один у полі. Автор цих рядків зі своїми стрілялками-вбивалками-душилками-страшилками – теж один. Нас не багато. Правда, все одно не подолати, але то інша тема. Не знаю, коли вже в нас буде, як хоча б у Росії, бажання не лише видавати (чого вимагають від видавців), а й писати (чого треба вимагати від авторів) серії з кількох десятків книжок різної, між іншим, якості, проте – на одну задану тему: наше історичне минуле. Або: наш «жіночий» детектив. Або – наш національний бойовик.

Тому, повторюся, справа, очевидно, не в грошах, яких не платять (за гоблінів та зорельоти, ми ж домовилися, теж не особливо башляють). Тоді – в чому?

Невже в тому, що все це (включно з фантастикою) – попса галімая, а отже – в Україні з її традиціями поетичного кіно та духовно багатої барокової прози не приживається? І той, хто пише таку попсу – щонайменше не українець… Нехай, може й так.

Тоді давайте, колеги-письменники, писати те, що, на Вашу думку, більше відповідає українському мистецькому світогляду.

Я про літературу, яку Ви називаєте інтелектуальною.

Пропозиція до українських видавців: запустіть хтось серію «Сучасна інтелектуальна проза». Або «Сучасний український філософський роман». Або просто – «Розумна книга». Чи взагалі: «Сучасний український інтелектуальний бестселер». Оголосіть прийом рукописів. Створіть такий видавничий проект. Зробіть його іміджевим. І якщо вже наш «ринок» вимагає не споживчої книги, а питомо інтелектуальної художньої прози, то саме такий проект – із позначкою «Інтелектуальний» - буде комерційно… ну, якщо не прибутковим, то в усякому разі – не збитковим.

Пропозиція для українських письменників: сміливо пишіть такі романи. Гуртуйтеся проти засилля попси і чтива. А головне: не анонімно, голосно, з високої трибуни, з газетної шпальти, по телевізору, радіо чи в Інтернеті заявіть: «Я, такий-то, український письменник, який пише інтелектуальну прозу! Я – інтелектуал!» Повторюся: нехай проект «Сучасний український інтелект» знайде своїх авторів. І нехай ці автори підписуються власними прізвищами, презентують свої твори, пишуть нові.

Можливо – раз уже від нас тут так голосно вимагають «інтелектуального», «розумного», «глибокого» та «високого» - саме ця ніша буде дуже швидко заповнена. І сучасна українська художня проза не буде займати півтори полички в книжкових супермаркетах та три – в книгарні «Є», де хоч як повний асортимент всього, що видається в Україні українською.

Письменники-інтелектуали завалять країну своєю інтелектуальною прозою. Витіснять російські та перекладні аналоги саме в цьому сегменті. А я та інші нечисленні ганебні «попсовики» нервово закуримо бамбук, заздрячи: «На один український пригодницький роман припадає, бляха, 50 філософських, а на одну примітивну мелодраму – 25 інтелектуальних бестселерів».

І головне, зараза, що в проекті «Інтелект» щоквартально буде виходити по 10 назв. Причому – нових.

Видавці – а раптом «інтелектуальна проза», про яку так багато говорять, це наш український аналог Дена Брауна? Може тут, у царині незвіданих пластів інтелектуального чтива, ваше, видавці і особливо – ваше, письменники, золоте дно?

Я чомусь певен: видавці не проти заробити, запускаючи таку серію. Маркетингові відділи прорахують економічний ефект та розроблять стратегію розвитку.

Я боюся – не буде і цю серію чим наповнювати. Бо, по-перше, так само, як, прости, Господи, споживчу книжку, інтелектуальну (а швидше – ту, яка має претензії називатися такою) книгу теж треба комусь писати. А, по-друге, я назву два десятки колег, які з піною біля рота назвуть все навколо попсою галімою, проте навряд чи хтось із них: а) назве себе інтелектуалом уголос, гордо та поважно; б) готовий сісти і писати хоча б роман на рік, демонструючи власний інтелект та особисте мистецьке налаштування.

Отже, поки що мені не довели, що в Україні є кому писати хоч жанрову, споживчу, хоч інтелектуальну, з претензією на ексклюзив та оригінальність, книжку. Не нарікайте на малі гонорари: заробляйте хоч такі. Пишіть.

Бо так хочеться новинок.

Бо так хочеться видавничих проектів.

Бо так хочеться національних бестселерів. Хай навіть із позначкою «Інтелектуальний».