У цій книзі представлені Іван Андрусяк; Ігор Андрущенко; Юрій Бедрик; Поліна Галенко; Оксана Горкуша; Сергій Жадан; Віталій Квітка; Андрій Коваленко; Роман Кухарук; Ростислав Мельников; Сергій Миронюк; Неда Неждана; Степан Процюк; Максим Розумний; Сергій Руденко; Лариса Слюсак; Вікторія Стах; Руслан Фуфалько; Іван Ципердюк; Олександр Чекмишев. 

Автор передмови - Сергій Руденко. Автор післямови - Максим Розумний. Художник - Ігор Галан. 

Сьогодні ця книга вивчається у межах шкільної програми та внесена до тестів зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури. 

Довідка з шкільної програми: 

Творча асоціація «500». 

Об´єднання авторів та літдіячів, за віком приналежних до постмодернізму 90-х рр. Утворилась 1993р. в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація «500» організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». Активними учасниками ТА в 1993—1994 pp. були М. Розумний, C. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші. У 1993 р. ТА упорядкувала і в 1994 р. видала антологію поезії «Молоде вино». У 1995 р. була видана антологія прози 90-х «Тексти». У 1997 р. під егідою ТА «500» був проведений Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені активістами ТА у великих містах України у 1994— 1996 pp., сприяли популяризації творчого доробку учасників ТА.

сайт видавництва «Смолоскип»

За цими скупими фразами майже офіціозу – наше живе життя, наша молодість, початок нашого життя в літературі і в літпроцесі.

Потрапив я в це коло випадково, хоча нічого випадкового у житті не є. У Спілці письменників під орудою покійного нині професора Анатолія Погрібного відбулось обговорення двох поетів – студента факультету журналістики Олександра Чекмишева і студента факультету філології Романа Кухарука. Ми вчилися в одному – жовтому – корпусі Київського університету імені Тараса Шевченка. У них був демократичний декан – Анатолій Москаленко – і творче життя било ключем, ми їм постійно заздрили. На це обговорення (своєрідне поетичне дербі) прийшли журналісти – і ми стали друзями з Максимом Розумним. Потім Максим запросив мене на запис у навчальну радіостудію, де  я отримав перший урок реальної радіожурналістики. Промине небагато часу, і ми разом з однокурсницею Розумного Майєю Манько 9 років вестимемо літературний конкурс на радіо Старшокласник. А в з 1995 по 1999 роки я пройду реальну школу радіомовлення і мовлення взагалі – на радіо «Свобода».

У 1993 році я вчився на 5 курсі університету. В мене вже був досвід організації літпроцесу у Чернівцях і в Києві,  у «Веселці» готувалась до друку перша збірка «Йой!», у спілці письменників – цикл авторських вечорів з афішами і перспективою виходу книжок Олександра Ярового, Юрка Бедрика, Оксани Михальчук, Івана Козаченка, Івана Андрусяка, Неди Нежданої, Сергія Пантюка, Володимира Цибулька, Василя Кожелянка… Якогось ранку в гості до мого сусіда по кімнаті Віктора Жованика прийшов Сергій Руденко просити мене долучитись до творення антології «Молоде вино». Я відмовився. Але перегодом спільними зусиллями Максим Розумний, Андрій Кокотюха і Сергій Руденко переконали мене дати свою поему до антології – і своїх авторів. Авторів у мене не бракувало. Так вийшла спочатку поетична антологія «Молоде вино», а перегодом – прозова антологія «Тексти».

Перший літературний вечір під егідою «Молодого вина» як явища відбувся у музеї літератури на Богдана Хмельницького – Руслан Фуфалько  прийшов у гуцульському чересі, а юний Сергій Жадан, натхненний зустріччю зі своїм кумиром Андруховичем і «Пост-Поступом», до якого я тоді багато писав – випромінював енергетику слобожанської столиці, яка тоді теж, як і Жадан, тільки починала збуватись. Другий – у будинку вчителя. Спонсором останнього був Микола Княжицький.

Після виходу антологій ми об´їхали чи не всю Україну – Ялта, Чернівці, Львів, Івано-Франківськ, Суми, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Харків, Чернігів… Постійна гоп-компанія – Розумний, Руденко, Кокотюха, Жадан і азмь грішний. Про наші мандри хлопці вже видали мемуари. Про мене там вони пишуть достатньо обережно, бо знають мій ворохобний характер. Проте якось сумирно це все у них виглядає. Все було набагато веселіше, сердечніше, людяніше з морем подробиць. Зараз пишу роман, де про все це розкажу так як відчуваю і розумію – людей і той час.

Доля авторів обох антологій склалася по ріжному – і людська, і літературна.

«Молоде вино» -  Іван Андрусяк став поетом стихії, вагомим чинником літературного процесу, несучи на собі вагому ношу критики, редакторства, письменства. Ігор Андрущенко опріч зятівства у Валерія Шевчука став добрим перекладачем з німецької. Юрій Бедрик – відданим сім´янином, співавтором трьох діточок, видавцем і поетом першої величини. Сергій Жадан – поетом, прозаїком, провідним західником у сучасному літпроцесі. У чомусь він навіть перевершив свого вчителя Андруховича. Наш конфлікт з прокуратурою повна фігня, піар для обох – не більше. Завше тішуся його успіхами, а про невдачі кажу відверто. З часом полова розвіється, а посутнє залишиться. Ростислав Мельників щасливий у шлюбі, в поезії і в науковій роботі. Він подорослішав, став самостійним. Неда Неждана – з головою поринула у драматургію і театральну справу. Має двоє діточок, кілька театрів і море п´єс, що реально живуть на кону. Степан Процюк – поет, прозаїк, есеїст, виріс у серйозну фігуру в літературі. Йому було тяжко, але він збувся. Це головне. Максим Розумний 7 років проводив фестиваль «Молоде вино», запускаючи в літературу наступні за нами літературні покоління. Філософ. Можливо, політик. Сергій Руденко – чудовий журналіст, менеджер, аналітик українського політикуму. Дуже надійний і міцний як у справах, так і в житті. Вікторія Стах – знайшла себе в родині, в журналістиці (її колонка в Газеті по-українськи – зразок ніжності, людяності, свіжості), видала нарешті омріяну «Білу книгу кохання». Руслан Фуфалько покинув поезію, але став чудовим дипломатом. Не приховаю – далекого 1994 року Олександер Божко у МЗС покликав мене. Але це не моє. Тому у дипломатію пішов Руслан. Єреван, Київ, Рим. Зараз консул у Мілані. Думаю, що у нашому уряді буде добрим міністром закордонних справ. Він з тих, хто пам´ятає і не зраджує за жодних обставин.

«Тексти» - Олег Авраменко відомий нині фантаст. Але найбільша його заслуга полягає у тому, що він познайомив мене з Тимуром Литовченком, з яким ми пройшли в житті і літературі вагомий шлях саморозвитку. Євген Баран – блискучий критик, літературознавець, чи не єдиний, хто тямить про мій доробок писати мислячи. Я йому за це вельми вдячний. Гадаю, що зараз на посаді голови обласної філії НСПУ він краще розуміє мої поривання до реформ у цій конторі. Андрій Кокотюха – твердий і постійний у своїй ненависті до мене. Але став чудовим письменником. За роман «Повзе змія» йому можна пробачити все, бо це вічне. Кокотюха – це стихія, він займає величезне місце у моєму житті і викинути його з того життя значить стерти з пам´яті все краще, світле, щире, що було. Він може скільки хоче цупитись, приндитись, лютувати, але по-людськи він збувся – і це супер. Все інше – полова. Євгенія Кононенко збулась як письменниця і перекладачка з французької. І хоча ми стоїмо з нею зараз на ріжних ідеологічних позиціях, все ж у таланті їй не відмовиш, а про комуналковий Київ і про жінку, спраглу любові, ніхто ліпше за неї не втяв. Віталій Мусієнко – отець Пафнутій наразі. Без коментарів. Андрій Назаренко – теж панотець, десь у широких просторах Московії. Андрій Підпалий – науковець, поет і мислитель. Шокує зараз своєю персоною ЗСА. Сергій Таран – політолог, чиновник і в перспективі добрий політик.

Що нам дали ці дві антології і пов´язані з ними події – розмови, зустрічі, сварки, фестивалі, дискусії? Вони дали нам досвід організації літпроцесу і дали нам середовище, у якому виросли особистості.

Чому ми розійшлися кожен своєю дорогою?

Бо виросли з підліткових штанців.

Кожен має створити свою справу і рухати її далі.

Дуже хотів би, аби ми зібрались разом, видали фотоальбом, проїхали туром по Україні.

Чи це можливо?

Не знаю.

Для мене нема нічого неможливого.

15 років тому ми заклали підвалини сьогоднішнього літпроцесу – своєю кров´ю, нервами, енергією, зусиллями. Сьогодні ми всі – самодостатні люди як у житті, так і в літературі. 15 років тому ми творили літературний світ для себе в майбутньому, щоб збутися в ньому. Це нам вдалося. Тепер нам треба наступні 15 років присвятити тому, аби наступні за нами покоління мали можливість самореалізації. А це вже політика, пані і панове.

Між «Молодим вином» і «Прощальним вином» - прірва часу, подій, людей, сподівань і звершень. Але без молодого нема прощального. І навпаки.

Отак.