- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- З максимальною увагою прочитав «Немиричів ключ» Івана Корсака. Причому двічі, на що була своя вагома (так би мовити, суто технічна) причина… Пару років тому у «Народному оглядачі», редагованому моїм добрим давнім знайомим Ігорем Каганцем, прочитав про Юрія Немирича — державного діяча часів Хмельниччини. Дочитавши до кінця, зрозумів: Немирич обов’язково стане героєм одного з романів історичного «козацького» циклу, який ми створюємо тепер вже у співавторстві з дружиною.

Але взятися за цю роботу негайно не вдалося: через обставини сімейні (переїзд на нову квартиру), особисті (різке погіршення здоров’я, три операції та інвалідність) і творчі (ми з дружиною на той час завершували «Кинджал проти шаблі», далі у черзі на розробку стояв вже обговорений сюжет «Шалених шахів») за книгу про Юрія Немирича ми взялися аж наприкінці весни 2014 року. Отут і з’ясувалося, що роман про цю ж людину вже написав Іван Корсак! Довелось терміново діставати його твір і уважно читати, звіряючи обидва бачення — пана Корсака і наше.

В принципі, аналогічна ситуація у нас вже була. Восени 2007 року я дописував роман про Григорія Орлика, як раптом на Львівському книгоярмарку мені до рук потрапив художньо-документальний роман того-таки Івана Корсака «Гетьманич Орлик». Тоді я також придбав його книгу й не відновлював роботу над власним романом, доки не прочитав чужий твір. На щастя, у нас абсолютно різне бачення історії, тому в обох випадках (і «Гетьманича Орлика», і «Немиричевого ключа») я вважав за можливе втілити власний задум, не боячись наразитися на звинувачення у плагіаті. Жорстко критикувати роботу колеги вважаю неетичним, натомість просто вкажу на дві суттєві наші відмінності.

По-перше, Іван Корсак тяжіє до документалізму — аж до прямого цитування розлогих історичних документів мовою оригіналу. Окрім того, великий обсяг у його текстах відводиться під завуальовані ідеологічні оцінки історичних діячів і ситуації, в якій вони діяли. Через це сюжети втрачають динаміку й виходять, образно кажучи, «забронзовілими». Саме це сталося і з «Немиричевим ключем», хоча на відміну від «Гетьманича Орлика», це просто художній роман, а не художньо-документальний.

Ми ж з дружиною (як і раніше я сам) приділяємо велику увагу побудові динамічного сюжету, сповненого таємниць та інтриг. Якщо хочеш писати авантюрно-історичні романи, інакше не можна. Перепрошую за каламбур, але «Немиричів ключ» написаний зовсім не в нашому ключі.

По-друге, Іван Корсак розпочинає сюжет із зустрічі гетьмана Богдана Хмельницького з послом Юрієм Немиричем — себто, з середини XVII століття. Але ж герой нашого роману народився у 1612 році! Таким чином, з сюжету Корсака практично випали перші 40 років життя цієї непересічної людини, а саме: народження, навчання у социніянській школі, студіювання у Європі, щасливе кохання й одруження, народження улюбленого сина Томаса, діяльність на користь социніянської громади, участь у боротьбі поляків проти повстанців Хмельницького, безглузда загибель старшого сина Томаса й пов’язаний з нею духовний злам, аж до переходу на бік загарбників під час «Шведського потопу».

Все це Іван Корсак подає не прямо, а опосередковано, фрагментарно. Так, він концентрується на завершальному періоді життя головного героя, коли Юрій Немирич обіймав посаду генерального писаря за гетьманування Івана Виговського. З моєї особистої точки зору, подібне часове обмеження — це величезна прикрість. З іншого боку, у нас із дружиною був неабиякий простір для розгортання власного сюжету…

Ну, а вдруге перечитав «Немиричів ключ» перед здачею рукопису до видавництва. Це був, так би мовити, «контрольний постріл»: ще раз усвідомити, наскільки різняться наші погляди на однаковий історичний матеріал.

- Як обираєте книжки для читання?

- На жаль, прочитувати художні твори тепер складніше. По-перше, три операції за півроку в зрілому віці й подальша реабілітація відбирають значні життєві сили та здоров’я, я досі не відновився повністю. По-друге, доводиться багато читати й аналізувати матеріалів стосовно поточної ситуації в Україні: я ж не тільки письменник, а ще й журналіст. А зберігати адекватний погляд на світ, живучи на дивані, дуже складно…

Тому з художніх творів читаю зараз тільки те, що стосується роботи над тим чи іншим новим сюжетом.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Напередодні Нового Року мене провідали вдома двоє товаришів по творчому цеху й друзів по життю. Обидва Сергії. Кожен подарував по дві книги. З них намітив прочитати «Каву по-польськи» Батурина і «Тенета бажань» Пономаренка. Вже проглянув обидва романи «по діагоналі» — цікаві гостросюжетні твори. Хлопці не підвели.

Це також цілком відповідає нашим з дружиною творчим планам: вже видано наш прем’єрний соціальний трилер «Забути неможливо зберегти» — прагнемо опанувати також детективний жанр… Хоча прочитати (не «по діагоналі», а як слід) «Каву по-польськи» й «Тенета бажань» зараз немає часу: на робочих столах наших комп’ютерів вже лежить купа чернеток чергового історичного роману часів Гетьманщини…