- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

-Здебільшого я читаю, «підсідаючи» на якусь тему. Останнім часом мене цікавили богиня Афродита, міфічні і справжні амазонки та, дотично, скіфи. Тож читала науково-популярну літературу, грецьких і римських авторів, а з українського художнього – «Шлях срібного яструба» Дмитра Білого і «Не дратуйте грифонів» Івана Білика (для орієнтації). «Шлях срібного яструба» - це пригодницький роман для підлітків. Дуже пізнавальний для школярів: здається, автор намагався вплести у захоплюючий сюжет усі відомі факти і легенди про скіфів та інші народи, які кочували нашими землями в період згасання Скіфії. У Івана Білика, звісно ж, альтернативна історія, в ній скіфський цар – це насправді київський князь, який зі своїм військом отаборився в степу. Роман прочитала з цікавістю, але з іще більшою цікавістю прочитала авторське обґрунтування, в якому наведено і роз-/перетлумачено джерела, на які спирається Біликова версія.

Маю звичку перечитувати книжки, які купую для доньки. Так перечитала серію «Дівчатка» Джаклін Вілсон (в-во Навчальна книга-Богдан). Враження неоднозначні. Кожна книжка окремо – чудова! Але якщо їх читати одна за одною, здається, що вони розмивають сімейні цінності і занурюють дитину в атмосферу, де усі ці розлучення батьків, зведені братики-сестрички, по кілька тат і мам, які всі сваряться між собою, або ж взагалі їх відсутність – це норма. На мій скромний погляд, читання Джаклін Вілсон краще обмежувати кількома книжками. Мені особливо сподобались для маленьких школярок «Вечірка з ночівлею», а для старших (13+) «Дівчата закохані».

Іноді мені дарують книжки друзі-літератори. Зазвичай це книжки, яких немає в продажу, у яких немає піару і взагалі підтримки. Але вони варті читання. «Перерваний політ» - посмертне видання прози, поезії та публіцистики В’ячеслава Рошка, який відійшов у інший світ надто молодим. Його твори буквально дихають карпатською красою, вони пронизані чутливістю до всього живого, любов’ю і відновленням справедливості. До сліз – це про оповідання В’ячеслава Рошка…

Ще один палкий борець за справедливість – київська поетеса Вікторія Івченко.  Її четверта за ліком книжка «Я – Мавка…» є підсумком творчого десятиліття. Жіноча войовничість, послаблена чуттєвістю, проросла у віршах. Це красиві, образні, емоційні твори, в яких домінують київські парки і зелені куточки, міська метушня, умиротвореність  Дніпра - фоново. Але авторку далеко не все влаштовує у нинішньому стані речей, тож із мелодійних, майже пісенних віршів то тут, то там візьме та й вистромиться лезо незборимого воїна! 

- Як обираєте книжки для читання?

- Оскільки мене цікавлять певні теми, то шукаю, що почитати, за допомогою Гугла чи в бібліотеці, де книжки рубриковані. Рідко – завдяки рекламним статусам у ФБ. Деякі книжки мені дарують друзі-літератори.

- Що можете порадити для читання іншим?

- У різних людей різні інтереси. Гадаю, що не можу радити щось для читання широкому колу осіб.