- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Завжди читаю багато і одночасно кілька книг. Поєдную художню літературу і наукову, різні жанри. Приблизно за останніх півроку для мене найбільш важливим текстом став «Ґолем» Ґустава Майрінка (у перекладі Наталі Іваничук), а відкриттям роман Уляни Глібчук «Жовтим по жовтому». Щодо «Ґолема», то цей роман (а також інші твори Майрінка, які час від часу перечитую) дуже вчасно і органічно вписався у простір моїх наукових інтересів, онтологічно-екзистенційних спостережень. А роман Уляни Глібчук вразив своєю, так би мовити, алхімічністю, деміургійністю, манерою творення смислової картини світу, невпинним рухом персонажів до Mysterium Coniunctionis. 
Дуже очікуваною для мене була зустріч з книгою «Свідомість і цивілізація» Мераба Мамардашвілі, але, скажу відверто, дещо розчарувалася. Звісно, науковий стиль чудовий, цікаві, вартісні думки. Але я чекала на інший світогляд (тобто це розчарування пов´язане суто з якісно іншим моїм світоглядом). Та Мераб Мамардашвілі мені цікавий як представник симптоматичного для людства світогляду, світовідчуття. Такий узагальнений, збірний ментальний образ людства. 
Звичайно, що варто згадати ще один роман, який приніс мені неабияке задоволення, — це «Діти застою» Василя Кожелянка.
Ще б хотіла згадати про «Таксиста» Романа Черковського. Твір вдалий у плані стилю. Читаючи його, я постійно подумки поверталася до свого юнацького захоплення скандинавським детективом. У «Таксисті» так само є історія, є цікавий персонаж, є динаміка, пригода, своєрідна поетичність у побудові образів, реальне життя з його сумними і веселими сторонами, є гумор. Також цей роман важливий асоціативними роздумами, які він викликає,— універсального, особистісного, суспільно-політичного та національного рівнів.
У книзі Олега Короташа «Поет без імперії» знайшла для себе три вірші: «Високо», «Дикість», «Моя Венеція». Книга «Елегії острова Патмос» була мені ближчою. 

Зараз читаю «Порногламур» Жана-Марі К´юбільє, «Штабну суку» Валерія Примоста (це я називаю читанням для соціальної притомності). А ще уже дочитую роман Степана Процюка «Чорне яблуко». Я з нетерпінням чекала на цей твір про одну із найзагадковіших і найтендітніших постатей української літератури — Архипа Тесленка. Уже з перших сторінок я зрозуміла, що це найсильніший із біографічних романів Степана Процюка. Також взялася перечитати «Зачаровану гору» Томаса Манна, «Відкрите суспільство та його вороги» Карла Поппера і «Здорове суспільство» Еріха Фромма.
Серед запланованих «Похвала неконсеквентності» Лєшека Колаковського та «Ти не прочитаєш цю книжку» Костянтина Коверзнєва.
Постійно повертаюся до творів Туве Янссон, Ґустава Майрінка, Торґні Лінґрена, до української класики періодів раннього та високого модернізму — зокрема, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника та Марка Черемшини, Володимира Винниченка, драматургії Лесі Українки, Спиридона Черкасенка (просто смакую його драматургією!), Олександра Олеся, прози Миколи Чернявського, до Євгена Плужника, Миколи Хвильового; цей ряд можна продовжувати і продовжувати. А також і сама і з сином читаю багато літератури для дітей. От саме до неї радила б час від часу повертатися дорослим читачам.
Мені прикро, що не можу читати німецькою та скандинавськими мовами в оригіналі.

- Що можете порадити для читання іншим?
- Ніколи не беруся радити комусь, що читати (хіба що наполегливо просять порадити). Можу сказати, що читаю зараз, що планую прочитати і до чого постійно повертаюся. 

- Як обираєте книжки для читання?

- Щодо того, як я обираю книги, то маю давнє і чітке переконання, що то вони мене обирають і знаходять. За що я їм вдячна.