- Що Ви читали останнім часом?

- Найбільше читаю наукову літературу, яка потрібна мені по роботі. З красного письменства запам’яталася прозова збірка А. Дімарова «Божа кара» (2009). А до того – його неперевершені й дотепні спогади «Прожити й розповісти» (1998), які перечитував, здається, тричі. Цю книжку в мене врешті «зачитали», тож чекаю на перевидання. Сильно вразила розвідка Р. Некоза «Історія українського невігластва» (2009) – оригінальний, хоч і подекуди суб’єктивний, погляд на наше минуле й наш менталітет. Автор, наділений гострим аналітичним розумом, веде відверту розмову про першопричини нашого багатовікового безголів’я.

- Що плануєте прочитати?

- Маю зацікавлення в різних галузях, а відповідно й довгу чергу книжок – «кандидатів» на прочитання. Годі тут їх перелічити. Скажу краще про засади добору. Читаю тих авторів, які добре володіють пером, які мають що сказати, в яких бачу розумного й близького мені за духом співрозмовника. Беруся читати, коли передчуваю, що книжка може мене збагатити, скоригувати або й перевернути мої уявлення, примусити думати, дати естетичну насолоду, врешті, принести якусь практичну користь. Віддаю перевагу літературі, перевіреній часом. Рідко читаю видання, яким не виповнився рік, – чекаю доки спаде ажіотаж, осяде «рекламна піна», а тоді вже вирішую, чи є сенс читати. Як казав Ф. Бекон, є книжки, які треба тільки скуштувати, є такі, що їх найкраще просто заковтнути, і лише декотрі варті бути розжованими й перетравленими. Саме на останніх і спиняю вибір.

- Які книжки можете порадити для прочитання іншим?

- Як філолог, бачу, що в багатьох авторів шкутильгає те, що зветься мовно-літературною технікою. Через це радив би не покладатися в усьому на редакторів, а самому заглядати в посібники зі стилістики та культури мови. І переймати досвід інших: «Письменництво. Важкий хрест чи лавровий вінець?» (2010) – відповіді сорока українських письменників на запитання про їхню «творчу кухню»; В. С. Моем «Підбиваючи підсумки» (1938; рос. переклад – 1991) – інша класична збірка цього ж ґатунку, в якій автор розкриває таємниці своєї літературної робітні.

З наукової літератури виділив би змістовну й фахово написану розвідку О. Ткаченка «Українська мова і мовне життя світу» (2004), де він з’ясовує причини й наслідки загибелі різних мов, аналізує випадки їх відродження, окреслює чинники мовної стійкості. Авторові вдалося довести, що народ із розвиненою національною свідомістю здатен зберегти себе, свою мову й культуру навіть за найнесприятливіших умов.

З огляду на перенасиченість книжкового ринку макулатурою (йдеться не про папір, а про те, що на ньому написано) загальна порада така: читайте насамперед найкращі книжки, бо потім не зможете прочитати їх узагалі.