- Які книги Ви читали останнім часом? Що сподобалось, що ні?
- Маючи професію критика, регулярно «звітую» про прочитане – у щосуботній сторінці «Книжка року» в газеті «Україна молода». Тому повторюватися не буду, а згадаю лише книжки, які паралельно читаю зараз.

Валерій ШЕВЧУК. Книга історій. Син Юди (Л.: Тріада плюс, 2009, 216 с.). Це два невеличкі романи під однією обкладинкою. Перший, «Книга історій», має дуже точний підзаголовок «Інтелектуальний детектив» – це розслідування злочину не шляхом оперативних слідчих дій і не за допомоги криміналістичних технологій, а виключно силою гнучкого, спостережливого, чіпкого й досвідченого розуму. Слідчий у Шевчука нагадує Порфірія Петровича з роману Достоєвського «Злочин та покара» чи навіть міс Марпл в Аґати Кристі. Але найбільше це схоже на «Ім‘я троянди» Умберто Еко: XVIII сторіччя, скельний монастир на Поділлі, таємничі вбивства серед братії. І – велика Гра двох потужних інтелектів, де кожне слово – небезпечна зброя. А оскільки Валерій Шевчук, як на мене, є нині найвіртуознішим майстром слова, його тексти тримають читача надійно, мов сіті. Поки що, на мою думку, це твір №1 у нинішньому літературному сезоні.

До речі, про Аґату КРИСТІ.  З великим задоволенням читаю збірку її оповідань Тринадцять загадкових випадків (Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 2008, 240 с.). Ця письменниця, по суті, винайшла технологію ухвалення прогнозних рішень, котра нині широко використовується, зокрема, в політиці під назвою «мізковий штурм». Гарно переклав ці маловідомі детективні історії Віктор Шовкун, і в Харкові уже вийшли три наступні книжки А.Кристі в його перекладах.

Їздячи у метрі, беру з собою книжечки кишенькового формату. Зараз зі мною збірка оповідань Євгенії КОНОНЕНКО Новели для нецілованих дівчат (Л.: Кальварія, 2009, 192 с.). Усі вони раніше друкувалися в різних літературних журналах, але зібрані разом дають знати, що пані Кононенко – одна з кращих українських майстрів малої прози. До всього, її новели є тематично-ексклюзивні: це драма, трагедія, комедія та поезія сімейної сварки. А відтак, цій книжці гарантовано зацікавлене читання більшістю дорослого населення країни.

Серед читацьких несподіванок – книжка волинського науковця Петра КРАЛЮКА Римейк (Луцьк: Твердиня, 2009, 180 с.). Історик написав веселу історію про те, як нині «оживають» образи і сюжети Гоголя. Оскільки дія відбувається у психлікарні, то згадуєш не лише «Палату №6», а й «Вальпургієву ніч» Єрофєєва. Відзначити у такий спосіб 200-ліття великого українця Російської імперії – неабиякий креатив, вартий деяких академічних монографій. 

- Що плануєте прочитати?
- Цей список може бути нескінченним. І не завжди він обумовлюється читацьким бажанням – професія критика вимагає читати й те, що геть не лягає на душу. Але не буду про сумне. Дуже хочеться насамперед прочитати нову книжку Володимира ЄШКІЛЄВА Богиня і Консультант (Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 2009, 320 с.) – цей письменник упевнено просувається на найвищий щабель сучасного українського популярного письма. Щойно вийшов останній роман Стівена КІНҐА Коли впаде темрява (Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 2009, 432 с.). Як і попередній твір цього автора – роман «Острів Дума» – його дуже добре переклав (і навіть відкоментував малозрозумілі для нас реалії американського побуту) експерт «Книжки року» Олександер Красюк. У найближчій черзі і роман ще одного експерта рейтинґу Станіслава БОНДАРЕНКА ОТ Я ВСЯ – Я СВЯТО, або Віхола лохів (К.: Ярославів Вал, 2009, 188 с.) – цей твір уже встиг наробити хвиль у критичному середовищі. А ще ж виходить цікава класика, котру з різних причин «пропустив» раніше. Наприклад, Томас МАНН. Зачарована гора. У 2 т. Сер. «Лауреати Нобелівської премії». – К.: Юніверс, 2009, 424+488 с.

- Щоб Ви радили почитати іншим?
- А хіба я на це запитання не відповів?