У творчому доробку української письменниці Валентини Семеняк нова книжка «Базяник» – помітне явище в царині есе. Цей жанр добротно й просвітницьки призвичаюється в читацьких колах і стає щораз насущним у наш надскладний час. І хоча цей невеликий за обсягом твір висловлює індивідуальні думки та враження автора з конкретного приводу чи питання, він має здатність спорадично давати читачеві відповіді на ті чи інші запитання життя і стає щоденним підручником та хрестоматією буття людини.

Цього досягнуто в книжці В.Семеняк з огляду на численні подячні відгуки та побажання читачів. Саме слово «Будь ласка», починаючи із назви твору, стає епіцентричним у книжці. Внучка Даринка невміло вимовляє його і замість «Будь ласка» промовляє «Базяник». Здавалося б, звичайна придибенція, проте устами дитини глаголить сам Бог.

Подібно до дитини, людина щоденно повинна долати свої сходини до пізнання світу, зокрема до духовності. Авторці вдається майстерно втілити цю думку через епіцентрику образів в есеях, як наприклад: латки на схимнику,як духовні сходинки, які він долає, коли заглиблюється в молитву(«Латка»); тиша, яка є діяльною сферою внутрішнього сенсу,бо «Бога можна почути тільки в тиші»(«Трохи теплих зарваницьких оповістей»); внутрішнє світло («Якби ми мали всередині здоровий духовний стрижень,то жили б у гармонії з планетою. Земля була б здоровою ( «Вимикаючи зовнішнє світло, не забудьте увімкнути внутрішнє»)). Окремі епіцентричні образи набирають тотемної ваги і є складобудівничими людського життя, як, скажімо, усмішка в есеї  «Бабуся з вечірньої віхоли», де зазначено, що довколишній світ співзвучний стану душі людини. А душа – це своєрідний камертон, від якого залежить сприйняття світу». Або ж – дякую у творі «Коли всесвіт посилає у відповідь енергію любові», де прочитуємо наступне: «Чому варто якнайчастіше щиро дякувати за все, що маємо: за небо, за сонце, за повітря, зрештою, за життя? Бо коли ми це робимо з душею, Всесвіт посилає у відповідь енергію любові». Як мантра людського життя звучать заключні рядки цього твору, де творчиня цитує висловлювання її улюбленого католицького священника і письменника Бруно Ферреро: «Якщо сьогодні зранку ви прокинулися здоровими, ви щасливіші,ніж мільйон осіб, які не доживуть до наступного тижня. Якщо ви ніколи не переживали війну, самотність тюремного ув’язнення, агонії тортур або голод, ви щасливіші, ніж п’ятсот мільйонів людей у цьому світі. Якщо у вашому холодильнику є їжа, ви одягнені та взуті, у вас є дах над головою і постіль, ви багатші, ніж 75% людей у цьому світі. Якщо у вас є рахунок у банку, гроші в гаманці та трохи дріб’язку в скарбничці, ви належите до 8% забезпечених людей у цьому світі. Якщо ви читаєте це, ви не належите до тих двох мільярдів людей, які не вміють читати». У такий спосіб есеїстка підводить читача до усвідомлення щастя в житті людини, трактуючи, що кожен з нас – творець свого щастя: «У кожного щастя своя людина, і навпаки – у кожної людини своє щастя, свій досвід».(«Дай, Боже, щастя!»).

Отож майже всі есеї книжки наповнені духовними регістрами самовдосконалення. У них превалює філософія Григорія Сковороди – гармонія «макрокосмосу» і «мікрокосмосу», як це звучить з-поміж інших в есеї «На все свій час»: «Але, щоби пізнати довколишній світ, спочатку потрібно пізнати самого себе». Водночас, на думку авторки, метафізичне осмислення самого себе включає поняття вчинку, а не тільки пасивне усвідомлення. Саме тому окремі вчинки оповідачки кластерно вписуються в екологію духовного самовдосконалення: це і десятина на церкву рідного села Мошурів («Дивні діла»); й історія з приготуванням торта («Дивись через мене, роби через мене»); пригода у плацкартному вагоні («Лише один крок»).

Досвід учинків з роками набирає сили культової мудрості і звучить афористично. Так у творі «Чи міняти серцевину: тест на порядність» читаємо:  «…перш ніж поспішати міняти серцевину комусь, варто зазирнути в душу собі», або ж – «Людська душа гартується, як срібло»( «Срібна пектораль»). Ось тому авторка у розповідях подає багато картин автентичного звучання, підкреслюючи, що всі ми мудрішаємо, йдучи від джерел. Часто при цьому використовує ретроспекцію, як це доказово звучить у творах «Доторкнутись… через 50 років», «Соняшникові джунглі та бджоли діда Якова», «Поштова скринька, яка ще й досі гріє душу й серце».

Вміло й переконливо письменниці вдається змістити й поєднати площини буття – від минулого до сьогодення, від сакральності до буденності та навпаки. Цим вона досягає публіцистичної спрямованості написаного. В окремих опусах розбавляє тексти для достовірності мовознавчими та релігійними тлумаченнями. І ось читач стає співдослідником змісту слів – «родина»  («Вільні від дітей. А від родини?»), «серце» ( «Чи можливо передбачити прояв доброти?») та інших. Приємно вражають також інтелектуальні обшири письменниці – знання азів санскриту та латини, світових релігій, спадщин філософів та письменників. А культ Людини – домінанта кожного твору – об’єднує всі міста й країни. Ось і маємо безмежну траєкторію подій у збірці – Італія, Польща, Болгарія, Київ, Львів, Черкащина, Зарваниця,Тернопіль, Збараж.

Складається враження від прочитання написаного, що людство створило каталог бажань для того, щоби пройти через тунель до світла. Шлях цей тільки вітаїстичний, водночас через тести на порядність, на добро, на любов тощо, бо «життя триває наперекір усім і всьому» – рядки, якими завершується есей «Куди палицю не кинь – як не олігарх, то міліардер». До слова, завершення усіх есеїв звучать як довершеність із продовженням, що є однією з ознак есеїстичного стилю авторки. І хоча цей жанр переважно публіцистичного звучання, у творчині він розкішно збагачений пейзажними картинами, зокрема описами рідних окраїн, що надовго запали в серце. Мають місце й експресивні моменти доторків до реалій,  які зворушують та оживляють: це і  «парфуми дитинства»(«Запахи дитинства»), і усміхнена незряча вчителька, яка стає щасливою від доторку до книжок своєї вихованки («Доторкнутись…Через 50 років»), й історія, коли прабабуся Настя, погладивши коня, змогла його приборкати, чого ніхто не зумів («Померла стоячи – так її й поховали»).

Воістину чудодійними є гуманістичні начала і кожен читач, перебуваючи на просторах подій цієї збірки, зможе отримати катарсисну потугу, енергетичні посили та метафізичні осяяння.