Юний Орест (по-домашньому Орко) Лінинський, успішно склавши зимову сесію у львівському Францишканському університеті, приїздить у березні 1905 року до рідного Старого Самбора на вакації. І треба ж такому статися, що прямо на вокзалі він стає свідком раптової та жахливої смерті юної дівчини Марусі – подружки своєї сестри Дори. А за кілька годин Дору заарештовують за підозрою у навмисному отруєнні подруги, яка заходила до дому Лінинських незадовго до трагедії. Звичайно, Орко не вірить у те, що Дора могла скоїти злочин і береться довести її невинуватість. 

Черговий твір київської письменниці Наталі Тисовської «Справа про чорну ропу» написано в популярному нині жанрі історико-кримінального роману (або ж ретродетективу). Події відбуваються навесні 1905 року у Галичини. Локаціями, про які йде тут мова, є Старий Самбір і знайомий нам по творах Івана Франка про ріпників Борислав. Галичина не вперше стає місцем паломництва авторів вітчизняних ретро-криміналів. Успішно оспівали її такі знані майстри жанру як Андрій Кокотюха, Богдан Коломийчук. Проте вони зосереджувались переважно на показі перлини регіону Львова, тоді як Тисовська повела нас до глибинки. У змальованих нею малих містечках життя вирує так само бурхливо, як і у блискучому місті Лева. Тут трапляються особисті трагедії, гучні шахрайства, криваві вбивства тощо. Сюжет «Справи про чорну ропу» і є переплетінням кількох таких злочинів, які зростаються в одну кримінальну справу.

Візитівкою цієї книжки є її особливий стиль. Письменниця використовує як у мові героя та персонажів, так подекуди й в авторських описах неповторну місцеву говірку, яка є сумішшю лексики з української, польської, німецької, юдейської і ще якихось-то мов – мов тих народів, які населяли тогочасну Галичину. Авторка малює майже ідилічну картину інтернаціонального суспільства, яке процвітає під мудрим шістдесятирічним правлінням цісаря Франца-Йосифа І, чий парадний портрет з іронічними коментарями розглядає головний герой у залі суду. В той самий час у сусідні Російській імперії панує безлад, викликаний поразкою у війні з Японією. Обізнані люди пророкують кінець самодержавства, яке пішло на створення парламенту – Думи. В принципі, оригінальний стиль, у якому автори намагаються відтворити історичну говірку описуваних ними людей конкретної місцевості у конкретну епоху, не винахід романістки. Це ж намагаються робити й інші автори історичних творів, починаючи від Вальтера Скотта. Головне тут не впасти у крайність, коли читач практично перестає розуміти й сприймати оповідь. Тисовській це, нашу думку, вдалося. Тим більше, що роман містить спеціальний словник вживаних у тексті діалектних слів. 

Мабуть, через надто юний вік героя і більшості його друзів-сподвижників і ворогів роман сприймається як підліткова література. Надто по-дитячому сприймають навколишній світ Орко та його близькі. Вони в усьому хочуть бачити Добро, яке неодмінно повинно перемогти Зло. Тому й ідуть навпростець у своїх розслідуваннях і викриттях, не замислюючись над наслідками. А світ же не такий добрий, як показує авторка. Орко, Дора, Осипко, Ніля вряди-годи наражаються на смертельну небезпеку, з якої рятуються якимись дивами. Звісно, вони на порозі великого життя, яке вже стукає в їхні серця першим коханням, надіями й сподіваннями на гарне й безтурботне майбутнє. Хочеться побачити їх дорослими людьми, які знайшли свої життєві стежки. Орко напівжартома хоче перейти з філософського на юридичний факультет. Хто зна, може перед нами початок великого циклу про «Розшукове бюро Ореста Лінинського»…