...Нещодавно прислали мені для ознайомлення книжку з дивною обкладинкою. Вона не має звичного для багатьох книжок прізвища та імені автора, а на зворотному боці - ані його фотографії, ані короткої біографії. Зате є згадка про якогось літописця, який висмоктав з пальця цей літопис, придумав всі імена і факти, а також попередив, що будь-які збіги з реальними людьми випадкові. Крім цього, він завбачливо попереджає, що читати Липовий літопис не рекомендується людям без почуття гумору і людям з нестійкою психікою, зомбованим патріотичною і націоналістичною пропагандою, а також дітям до 18 років, і літописець не несе відповідальності і не приймає на свою адресу ніяких звинувачень в розпалюванні міжнаціональної, расової чи міжконфесійної ворожнечі, ніяких нарікань в пропаганді нацизму, ксенофобії, гомофобії, оскільки всі неполіткоректні висловлювання в романі, є лише приватними і суб´єктивними думками тих чи інших історичних персонажів і висловлюються від їхнього імені.

Візуально ж назву Липового літопису ніби написано кров´ю за допомогою пера, а в кінці поставлено знак ТМ. Як пізніше з´ясувалося, Сергій Головачов, автор виданого два роки тому «Липового роману Love Tour», не має до написання цієї книжки ніякого відношення, оскільки він, як власник торгової марки Love Tour, публічно відмовився від прав на цю книжку, передавши франшизу якійсь особі , яка побажала в силу особливих причин залишитися невідомою. І, дійсно, копірайт у вихідних даних належить якомусь Сергію Літописцеві, набраному дрібним шрифтом. Саме у нього й було вирішено, ознайомившись з книжкою, взяти це інтерв´ю. 

- Сергій Літописець - це ваше справжнє ім´я?

- Ні.

- З чим же тоді пов´язаний ваш псевдонім? 

- За професією я історик. Темою моєї дисертації була «Повість временних літ» Нестора літописця. Саме його я й вирішив наслідувати, взявшись написати Літопис нашого часу. Адже час у нас зараз такий, що історія переписується просто на очах. Ось я й вирішив сфотографувати цю історію так, як вона відбувається насправді. До речі, епіграфом до неї я поставив «Заповіт» Ярослава Мудрого, який він дав синам своїм перед смертю: «Ось іду я з цього світу, сини мої. Любіть один одного, тому що ви брати рідні, від одного батька і від однієї матері. І якщо будете жити в любові між собою, Бог буде з вами і підкорить вам ворогів. І будете жити мирно. Якщо ж будете в ненависті жити, у чварах і сварках, то загинете самі і погубите землю батьків своїх і дідів, які здобули її працею своєю великою»..

- Що стало приводом для написання вашого Липового літопису?

- Справа в тому, що я, окрім всього, займаюся ще й дизайном книжкових обкладинок. Два роки тому до мене звернувся автор відомого роману «Лиса Гора» Сергій Головачов з проханням створити обкладинку для його нового роману «Love Tour», що я й зробив, винісши на обкладинку два липових листочки. Ознайомившись з рукописом, я так захопився його ідеєю, що вирішив написати фанфік на цю тему. 

- А як би ви могли визначити жанр вашої книжки?                                    

- З жанром цієї книжки розібратися важко: її можна віднести і до любовних романів, і до соціальної фантастики, і до жанру зомбі-апокаліпсису і новомодному меш-апу, а також до магічного реалізму і метамодернізму. Насправді все відбувається на стику жанрів: в якійсь антиутопічній країні під назвою Велика Галичина знаходиться утопічний заповідник кохання Унгвар, куди й відправляються якісь симулякри десяти епатажних письменників і п´яти скандальних магів, де їхні серця, збурені ворожнечею, наповнюються любов´ю, нетерпимість один до одного переростає в милосердя, а ненависть до незгодних змінюється співчуттям до них.

- Але ж це сучасні письменники? Чи мають вони прототипів в реальності, чи для заінтригованого читача це буде своєрідним літературним кросвордом? 

- Всі персонажі мають своїх відомих прототипів, але в Липовому літописі вони виступають лише як симулякри, які не мають нічого спільного з реальними людьми. 

- Але хоча б кохаються під час подорожі вони, сподіваюся, цілком реально?

- Як попереджає всіх мандрівників великий магістр, всі вони стали учасниками експерименту щодо пошуку любові в умовах тотальної ненависті. І для цього усім їм доведеться відмовитися від злоби і ворожнечі та заговорити мовою толерантності й злагоди.

- Ясно, отже, без сексу. А ось по тексту роману у вас розміщені таємничі знаки. Це хоч щось кабалістичне? Як взагалі оформлялася книжка?

- Так, велику роль відіграє тут зірка магів - універсальна халдейська септаграмма, яка включає в себе сім днів тижня, сім кольорів веселки, сім планет, сім чакр, сім нот і так далі. А також три магічних слова - Ані! Охев! Ольха! - сенс яких зможуть зрозуміти лише обрані люди. 

-  А чому у вашому літописі так багато говориться про шизофренію?

- Ну, це носиться зараз в повітрі. Шизофренія - це втрата реальності. Це стосується також мовної шизофренії. Центру психічного здоров´я «Бомонд» присвячено в книзі кілька розділів, і як каже завідувач цим центром: вся наша країна перетворилася зараз в один суцільний дурдом. 

- Крім божевілля і магії, в романі вистачає також народних ігрищ на кшталт еротичної Купали, а ще - народної кухні. То який же все-таки рецепт качиного супу по-закарпатськи, про який, за сюжетом, сперечаються герої? Невже в ньому, як стверджує офіціант, немає ні качки, ні супу, а є індичка з кабачками? 

- Качиний суп, як і алмазний вінець, - це все алюзії, які мають таємний підтекст. Наприклад, вінець вказує на відомий роман Катаєва, присвячений письменницької братії, а суп - на книгу опального історика.

- Розумію, майже як «метафізична хатинка» в постмодернізмі і «спітніле брідо» - для посвячених у гру. У будь-якому випадку, думаю, нашим читачам варто спробувати вашу книжкову страву. Тож усім нам bon appetit, а вам дякую за розмову.