Нещодавно мені до рук потрапив роман Володимира Даниленка «Маски Діани Стогодюк», який я легко прочитав і хочу поділитися про нього своїми враженнями. З клінічної точки зору, письменник точно відтворив образ жінки з нарцисичним розладом особистості. Цілком очевидно, що образ Діани Стогодюк списано з натури. А отже, десь є прототип головної героїні роману. У Діани є все, що притаманно жінці з таким розладом особистості, і психіатр з упевненістю встановив би цей діагноз на підставі його опису в літературному творі. Оскільки я не психіатр, а психотерапевт психоаналітичної орієнтації, то стримано ставлюся до діагнозів, пов’язаних з розладом особистості,  за рамками ведення медичної або психоаналітичної документації для внутрішнього професійного користування.

   У наш час термін «розлад особистості» замінив старий російський і радянський термін «психопатія». Хоча в психоаналітичній практиці «розлад особистості» залишається не зовсім точним і зручним терміном, особливо при діагностуванні літературного персонажу, який є плодом авторської уяви, навіть якщо в цього персонажа була реальна модель, з якої письменник змалював образ.

   Соціальні відхилення й конфлікти людини, в якій знаходять риси нарцисичного розладу, не можна визначати, як «хвороба» чи «захворювання». За міжнародною класифікацією DSM‑5, для нарцисичного розладу особистості характерні завищена самооцінка, потреба в надмірній увазі та похвалі, зверхнє ставлення до інших, віра у власну винятковість, невміння співчувати, прив’язуватись до людей, постійна заздрість, яка роз’їдає нарциса, фантазії про свою значущість, успіх, розум, владу, красу. У Діани Стогодюк є всі ці риси. Вона не здатна полюбити, маніпулює чоловіками, вміло використовуючи їх для задоволення власних бажань, а коли вичерпує в чоловіку нарцисичний ресурс, знецінює і викидає зі свого життя, переключаючись на нову жертву.  Її життя – це безконечний нарцисичний цикл, який складається з пошуків чоловіка, атаки «коханням», спокушування, використання його ресурсу, знецінення, пошуків нової жертви й утилізації старої жертви.

   Діана абсолютно цілісна, незмінна, з усіма своїми нарцисичними якостями, які демонструє у стосунках з різними чоловіками. В цьому сенсі вона богиня і фурія водночас. У романі вона живе за своїми художніми законами. Тож навряд чи доцільно встановлювати діагноз Ліліт або вавилонській блудниці. Крім того, Діана завжди залишається тільки зовнішнім об’єктом, дистанційованим від інших персонажів роману і від читача. Вона приваблива як зовнішній об’єкт і огидна як внутрішній об’єкт. Діана стає предметом обсесії, жадання або відкидання, але ніколи не стає предметом ототожнення, співвідношення з власними аналогічними якостями спостерігача, тобто недоступна емпатії, а отже і діагностуванню в психоаналітичному значенні цього слова.

  Жорстоке, цинічне чудовисько ховається під масками тендітної, витонченої жінки. Бізнесмени і вчені, ортодоксальні віруючі й невіруючі депутати Верховної Ради, напівкримінальні нувориші й профспілкові діячі, зачаровані масками Діани Стогодюк, йдуть до своєї загибелі, як натовп дітей за гамельнським щуроловом. Що ж змушує різних чоловіків з такою сліпою впертістю заповнювати засмоктуючу порожнечу цього жадібного, ненаситного монстра, здатного звести нанівець найкращі стосунки,  високе почуття перетворити в ненависть, а чиєсь щастя – в страждання? Роман Володимира Даниленка дає можливість зазирнути в зяючу безодню, яку таїть у собі Діана  Стогодюк, що живе у наш час, ходить поруч з нами і, можливо, хтось із вас вже відчув на собі її смертельні обійми.