Re: цензії
- 18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськНотатки мемуарного жанру
- 17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменницяВолодимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
- 14.12.2024|Валентина Семеняк, письменницяКлюч до послань
- 10.12.2024|Ігор ЗіньчукСвобода не має ціни
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Видавничі новинки
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Хліб і видовища: про українські граблі й неукраїнську перспективу
Сергій Руденко. Зеленський без гриму. Київ: Саміт-книга, 2021. - 180 с.
Спочатку про себе „рідного“: я виростав у сім’ї галицьких селян, які намагалися своїх дітей вирвати з-під влади землі, бо наївно вірили, що знання позбавляє поту і мозолів. Забули мої предки слова Еклезіяста: „Хто додає знання, додає страждання“. А може не забули, просто не ототожнювали сакральну мудрість із часовим небуттям. Розказати родинну сагу не можу і не хочу: се як товкти воду в ступі: одної й тої самої, - як говорить гуцульський златоуст, або ж, повторення пройденого, як тверджу я, галицький богослов.
Мій дідусь Іван Братків (1888-1964), по мамі, пішов на І світову війну в ролі австрійського вояка-коваля, пішов русином, а повернувся українцем. Відбув війну «від дзвінка до дзвінка», поранений на італійському фронті, з якого привіз дві медалі і два перстени без каменя. Медалі й перстеники пропали у вирі ІІ Світової. Дідусь не брав участи в боротьбі за українську державу, бо стужився за хатою, молодою дружиною, і ще не народженими дітьми. Боронив своє чесне ім’я, як церкву, і дітей виховав українцями: найстаршого сина, Яремка, і двох останніх доньок, Євгенію-Євдокію і Михайлину. Трьох дітей поховав маленькими, тому й робив усе, аби живі діти – жили.
Мій дідусь Василь Баран (1897-1953), по татові, мав лише 17, коли почалася І Світова. Троє його старших братів: Іван, Михайло і Семань разом зі стриєм Дмитром і його трьома синами в 1900 виїхали в Канаду. Їхні імена можна знайти на пам’ятнику українським емігрантам в Едмонтоні. Наймолодший в родині, восьмий, він мав обов’язків за всіх, поховав свою сестра Палагну, замордовану чоловіком, десь поховав її на чортківському цвинтарі в 1935 році (могили я не знайшов), поховав тата Семена в грудневі морози 1933 року, маму Ірину з Гошуляків, напередодні німецького вторгнення в Совєтський Союз в червні 1941-го. Також у його біографії була служба в українській міліції в листопаді 1918- травні 1919 роках у Чорткові. До 1939 року, раз в місяць він їздив у Чортків на базар, і чортківські жиди дарували йому кілограм свинячої вирізки: «Се, пане Баран, за добре ставлення до нас», так тривало до вересня 1939 року. Жиди, не українці, добро пам’ятають, і примножують.
Коли в 1949 році його син постав перед вибором, то Василь сказав: «Міську, роби, аби ні мені, ні твоїм дітям не було за тебе встидно». А коли сталася критична ситуація, то дідусь пішов до родича, син якого був в УПА, й сказав: «Петре, у тебе три сини, і один воює за Україну. Я служив Україні півроку. Ні ти, ні я, ні наші сини недочекають України. Лиши мого сина в спокою, бо він в мене один». Родак послухав. Єдине, в чому помилився мій дідусь, його син дожив до паперової Украйни і, вмираючи на рак крови, казав своїй дружині, з якою більше тридцяти років мав сімейну войну: «Якби наші сини були багаті, то б мене врятували»…
До чого я згадую „родинну історію“? До сумної „байки“ Сергія Руденка про Шостого Президента України. Волів би сказати – шостого Українського Президента. Але таких не було. Було декілька, які гралися в Президента. Є такий, який не може змиритися з тим, що програв.
Сергій Руденко є дивним журналістом. Дивним у сенсі журналістської правди. Бо, наскільки пам’ятаю, у него не було ще свого президента. Усіх він критикував чи критикує перманентно. Симпатизує як політику Безсмертному, але пан Роман може й навчився політики, і, напевне, є проукраїнським. Але бракне харизми і везіння. Се не є критика. Я нікого не критикую. Хворобу політиканства пройшов на початку 90-х, коли приїжджав у село з київської аспірантури, і під церквою слухав, як старі бабки, тоді їм було під 80, ділили Чорноморський флот. Куди там Кравчукові, сей флюгер і далі вертиться, хоча мав би спам’ятатися, в такому віці вертітися, можна й розсипатися.
Читаючи книжку Руденка, я шкодую, що її не можна вивчати як політичний лікнеп. Книжка досконала в сенсі політичної науки виборів. 35 епізодів, які не є таємницею, прокоментовані і розказані як мудрі Три Золоті Слова. Ми не почуємо Руденка. Не тому, що він не фаховий. І не тому, що він не український. А тому, що Він – український журналіст, при всіх перевитратах такого. А на кожному журналістові останнього тридцятиліття (внутрішньоукраїнська Тридцятилітня війна за українство в собі) лежить клеймо служіння. Коли се клеймо зникне, тоді й зродиться Українська Журналістика.
Се не означає, що Руденко є журналістом партійним чи олігархічним. Він є людиною Української Перспективи. Тобто, є тим Дідом-Всевідом, якого давно нема в реальности.
Я читаю і слухаю Руденка. Се не значить, що зі всім я погоджуюся. Але розумію, що ми повинні грати в колективну гру, се наш шанс.
Читаючи 35 епізодів книжки, - я в жодному не бачив упередження стратегічного. Так, я бачу претензії живої людини, якої болить правда неукраїнської гри політичної. Кожен епізод в книзі вже був прописаний сотні тисяч разів. Узагальнено і розставлено акценти Руденком правильно. А шостий Президент (колись був такий совіцький фільм з детективною основою «Шостий» зі Сергієм Никоненком в головній ролі) знову поїхав з дивною кумпанією і дивними людьми у «тридев’яте царство, тридев’яте государство». Так було 2020-го, коли іракці збили наш літак, так є нині, коли впродовж минулого тижня загинуло близько десяти наших вояків. Ніхто з Президентів України не вчинили так, як це робив Святослав Завойовник і Володимир Мономах: молилися за убієнних і мстилися.
Се недобре, коли Президент Держави, яка воює з Москвою, роз’їжджає по Оманах і східних «брехнях», нібито відпочивати. Недобре і неправильно. Але так вже є в українській історії спокон-віків. Десятки питань стратегічних і сотні віків хлібної правди.
І все у мене запитання до Нестора-літописця: откуда єсть Руська земля, і кто в Києві нача перший княжити? Бо варязька династія, прорвавшись на Великокиївський княжий стіл, і нині торжествує. А що українці? Хліб їдять, і радости просять. Коли переїшся хліба, при розвагах легше щикається…
Додаткові матеріали
- Сергій Руденко. "Зеленський без гриму"
- Сергій Руденко: "Хто сказав, що я продався Зеленському? Не смішіть мої капці!"
- Книга “Зеленський без гриму” вийде друком до кінця грудня
Коментарі
Останні події
- 23.12.2024|20:38Вийшов друком другий том духовних записок Ігоря Павлюка
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу