Монографія Лариси Мовчун ‑ оригінальне інноваційне дослідження феномену рими в мовному просторі. Незважаючи на філологічний ракурс проблеми, можна стверджувати, що опублікована праця має по-справжньому інтегральний характер та філософське звучання. Метою роботи є аналіз рими як мовного явища, проте висвітлені питання торкаються, окрім лінгвістики, багатьох архетипових, екзистенційних, психологічних, світоглядних аспектів поетичної творчості та її сприйняття. Можна відзначити апеляції авторки до когнітивних, аксіологічних, логічних та етико-естетичних чинників творення поетичних текстів на численних прикладах віршованих рядків та їх аналізу.

Яскравими інноваціями дослідження є концепція римового простору з його одиницею римонімом, обґрунтування лінгвістичної римології, творення системи класифікації рим, розгляд власної назви «Україна» в римовому просторі мови, аналіз рукописних словників рим Івана Котляревського, укладання нових типів словників рим. Цей мікс новизни вигідно відрізняє дослідження Л. Мовчун від деяких праць сучасних науковців, які просто подають дайджести першоджерел попередників, не презентуючи власних ідей. Завдяки новизні монографія, без сумніву, посяде помітне місце в культурно-творчій та історичній площині сучасної науки.

Відзначимо також чітке і прискіпливе дослідження та визначення базових дефініцій, зокрема однозначне тлумачення поняття «рима». Можна пригадати видатний афоризм Декарта про те, що «людство могло б позбутися половини своїх помилок, якби правильно визначало поняття». Тож компаративістський аналіз та уточнення поняття, визначення його предметного поля дозволило дослідниці вдало піти індуктивно-дедуктивним шляхом подальших наукових розвідок.

Особливу увагу привертає концепт римового простору. Ми вбачаємо в цьому феномені аналогію з усталеним у філософії поняттям життєвого простору з його мікро- та макровимірами земного та небесного. Якщо пригадати античне поняття космосу в буквальному сенсі як порядкуУніверсуму (д.-гр. κόσμος «порядок, гармонія»), можна погодитися, що саме римування є своєрідним споконвічним засобом упорядкування думок, образів, почуттів та відображенням звʼязку із трансцендентним у космосі поетичної уяви.

Схвалення заслуговує розроблення класифікаційної системи рим, що є провідним науковим методом дослідження будь-якого феномену буття. Ще Сократ учив, що слід, аналізуючи об’єкт, «розкладати його на складники, поки не дійдеш до того, що неможливо поділити». Л. Мовчун подала близько 20 вичерпних класифікацій рим, показуючи цим величезний мовний, інтелектуальний, художній потенціал людини-творця.

Нам імпонує також доречне використання авторкою широко відомого в мовознавстві, філософії та риториці поняття «дискурс» у значенні живої мовленнєвої, комунікативної ситуації. Описано дискурс індивідуальної творчості та дискурс національної і світової культури в їхній інтертекстуальній взаємодії. Справді, поет перебуває як у вимірі авторефлексії, так і в діалозі із зовнішнім світом, а також із тим невловимим ірраціональним джерелом творчості, що його називають високим натхненням або метафорично – музою. Ми знаємо, що у кожного народу в міфах, у фольклорі є версії щодо природи поетичної творчості; у них ідеться про вище начало поезії, тож моделювання метафор крилатої рими-стріли або риби в океанській стихії є переконливим. Наголошу також на науковій цінності фрагмента роботи з описом давньоукраїнського римування, що змістовно показує ментальність нашого народу, його історично сформовану світоглядну красу, співучість, єдність із світом. Заслугою авторки є аналіз творчого надбання одного з класиків української літератури І. Котляревського та порівняльний аналіз словників його рим, укладених В. Лутковським та І. Гуриним.

Авторський стиль викладу вишуканий і водночас доступний. Глибоко продуманими є й додатки до основного тексту, таблиці та схеми. Зрештою розміщення кількох новаторських словників рим у фінальній частині дослідження робить його не тільки науковим фактом, а й практичним матеріалом для поетів, які зможуть розширювати свій римовий запас, шліфувати відчуття й усвідомлення віршових ритмів та римованих моделей. Найбільш оригінальним, унікальним словником, укладеним авторкою, є вочевидь словник римових асоціацій.

Праця Л. Мовчун демонструє також потужну бібліографічну базу, яку осягнула дослідниця.

Є декілька побажань авторці. Хотілося б обговорити поширення банальних рим на кшталт «кров-любов», «гроза-сльоза», «пішов-зайшов», які здавна присутні в поетичних текстах, що особливо помітно у творах поетів-початківців. Яка передісторія цих рим? Чим вони є – свідоцтвом графоманії чи відображенням якихсь архетипових образів? Також було б цікаво дослідити звʼязок процесу римування із феноменом ритму як можливої першооснови живого. Проте зазначені побажання – це вияв зацікавлення монографією, яка неминуче викликає різноманітні дослідницькі асоціації, що можуть виходити за межі спеціальності, натякають на міждисциплінарний контекст праці. Монографія Л. Мовчун – креативне масштабне дослідження, значна подія в науковому та культурно-освітньому житті країни.